Перші кроки до врегулювання конфлікту радують і насторожують. Радують, бо неможливо більше жити так, як жили раніше, неможливо більше витримувати мороз, відсутність умов, залякування, репресії, тортури, смерть невинних і надію без надії. Насторожують, бо вірити владі неможна.
Навколо президента зібралася категорія кар’єристів, що у свій час пожертвували совістю і честю заради власних амбіцій і благополуччя. Людей, котрі своє ставили завжди вище за національне, людей, які можуть дозволити собі зневажати тих, хто їх годує, кого вони оббирають, рахуючи їх ордою. Якщо євромайданівцям немає чого втрачати, то регіоналам — є. І вони бояться. Члени і членкині ПР не всі прокляті душі. Серед них трапляються люди, що потрапили в цю пастку через збіг фатальних обставин. Може сьогодні вони і шкодують про свій вибір, але виходу немає. Це не гурток в’язання макраме: хочу — ходжу, хочу – не ходжу. Щоб вийти з ПР їм треба перебороти більший страх, ніж євромайданівцям перед «Беркутом» — страх втратити все, стати нікому непотрібним, зневаженим і забутим. На таке відважиться не кожний. А той, хто здатний – ніколи і не ставав членом ПР.
Схоже на те, що всі поступки влади, і навіть відставка уряду Азарова, є лише відволікаючим маневром для закордонних ЗМІ і чиновників, піар і замилювання очей. Вони там, за кордоном, не встигають усвідомити тонкощі українського протистояння, приймаючи події в країні крізь призму власного бачення. Європі простіше повірити у початок мирного врегулювання конфлікту, ніж сприйняти, що консенсусу не буде: або ПР, або народ.
Якось у розмові 75 річного гостя з Канади запитали, як він відноситься до Леніна, Гітлера, Сталіна, що він знає про голодомор в Україні. Він відповів, що так, вчив колись у школі, були такі історичні постаті. І все. У людей, народжених вільними немає страху перед репресіями. Вони не здатні зрозуміти, що якщо сьогодні Україна здається на Євромайдані, завтра її не стане.
«Ми не можемо робити вигляд, ніби тут не вбивають людей, не викрадають, не катують чи не запроторюють до в’язниці», — сказав Ельмар Брок. Але зволікання світової спільноти щодо втручання у справи України говорить про те, що вони недостатньо пройнялися трагічністю ситуації. Жертви вже є, жертви ще будуть, але їх буде значно більше, якщо Янукович збереже свої позиції.
Кравчук, Кучма, Ющенко – найбільші зрадники України. Це їх недолуге президенство допустило Януковича до влади. Вони чудово собі живуть, радіють і посміхаються, називаючи Євромайдан «революційним бардаком».
Панове президенти, скиньте дорогі костюми і підіть до простих людей, що виправляють ваші помилки! Пане теперішній президенте, скиньте пелену зі своїх очей і приєднайтеся до попередників.