Не перестаю дивуватися. Дивуватися собі і людям навколо себе. Чомусь таке враження, що після всіх хвилюючих подій останнього півріччя ніби якісь додаткові чакри відкрилися. Неймовірне відчуття єдності суспільства. Дивишся на людей: молодих і старих, гарних і не дуже, і у кожному бачиш, ні – відчуваєш, щось таке, що примушує серце щеміти від радості. Світлі обличчя: у когось трохи втомлені, недоспані, а хтось світиться красою і молодістю. Серйозні хлопченята час від часу смикають маму за спідницю: ну коли вже? Дівчатка з цікавістю заглядають до вівтаря. І очі – чисті, ясні, сповнені змісту і розуміння свого буття.

Трійця, або П’ятидесятниця, одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам’ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці. На Трійцю люд застеляє хати лепехою і уквітчує кімнати зеленню.

Цьогоріч на Трійцю, як ніколи, у церквах було людно. Білосніжні сорочки з яскравими плямами різнобарвних вишивок миготіли звідусіль. Сонячне світло пробивалося крізь вікна куполів, направляючи свої промені на прихожан. Запах липового меду і жасминового цвіту. І люди.

В останнє такий натхненний натовп був на похоронах хлопців з Небесної сотні. Моросив дощ, ніби плакав з усіма. Нахмурені обличчя і чітка впевненість, що назад дороги немає. Тоді були тривожні відчуття не лише через смерть – через невизначеність майбутнього, через бажання вибороти, але нерозуміння – як.

Ті самі люди, той самий натовп. І спів церковного хору схожими нотками нагадує пісню-шану за полеглими Героями. Відчуття інші.

Сьогодні кожен знає як. Кожен відчуває свою важливість, немає приреченості, є розуміння, що роблячи вибір, або надавши повноваження не перекладаєш відповідальність, а несеш її разом. Ще присутня тривога, ще вмирають вояки, проблем безліч. І, як помітили багато хто, про економічні питання страшно говорити навіть у інавгураційній промові Президента України. Але є впевненість — українська нація не занепала, не спаплюжена, не оббріхана. Вона відродилася з новою силою. Її понесуть далі оті хлопченята, котрі і серйозні і нетерплячі, оті дівчатка, що у вишиванках і віночках красуються поміж собою.

Цього в українців вже не відібрати. І за це варто воювати.