В останні дні задавати питання стало набагато легше, ніж давати відповідь на них. У ситуації, що склалася в Україні не можуть розібратися ні досвідчені політологи, ні журналісти, що вже багато років слідкують за політичними подіями, ні самі політики. Але відчуття страшної загрози, що нависла над кожним окремо взятим громадянином України, не полишає ні на мить. І байдуже хто ти: за Євромайдан чи проти нього, міліціонер чи самооборонівець, зі Львову чи із Севастополя – нам всім приходить гаплик.

А так хочеться весни і кохання…

Та поки, що кохання роблять над нами, українцями, Янукович, Путін і «очаровашки» опозиціонери на пару з колишніми регіоналами. В цьому політичному хаосі якось відразу не розбереш звідки чигає справжня небезпека. Не встигаєш очі перевести з Центру на Південь і навпаки. Всі події відбуваються настільки блискавично, що обдуматися і зорієнтуватися практично не реально. Зрозуміло, що чиясь невидима рука розігрує з Україною неабияку партію. Купка майданівців, на чолі з сонячно-відкритим Володимиром Прасюком, Лесею Оробець, Ольгою Богомолець та іншими їм подібними, видається безпомічною і жалюгідною.

У світу є шанс на власні очі побачити силу Божу і Боже благословення. Бо, якщо Майдан з обличчям Парасюка, Оробець і Богомолець, а також людей, котрих вони представляють, переможе – інакше як чудом і Божественним проявом це назвати не можна.

На п’ятий день після кардинальної зміни ситуації (перемогою не можу назвати) окрім чіткого усвідомлення, що боротьба триває — не змінилося нічого. Ба ні, змінилося. Стало ще важче. Якщо раніше загроза була зрозумілою, то тепер ворог, що маскується під однодумця, є хитрішим, ще жорстокішим і непередбачуваним.

Нічого не прошу у Бога. Лише одне. Нехай такі як Володимир Парасюк, Леся Оробець і Ольга Богомолець і всі, кого я не знаю, але мають такі ж переконання і таку ж чисту душу залишаться живими. Без них Україна приречена. Вічна пам’ять Небесній сотні і… В’ячеславу Чорноволу.