Не претендуючи на роль Ванги, вперше втішно можу побачити майбутнє України. Скептики, навіть ті, що страшенно незадоволені діяльністю ПР і є прихильниками Євромайдану можуть відпочити від розпачливих заяв. Так, Євромайдан виник, як стихійне явище; так, опозиція була не готова, слабка і теплична, як пагінець, вирощений без сонця; так, в Україні є радикальні націоналісти, котрі лякають своїми категоричними гаслами і оселедцями не лише Європу, але і самих українців. Але все це, замішане на фізичних труднощах, аскетичному існуванні і крайніх емоціях, переварилося у великому майданівському котлі, загартувало і об’єднало тисячі (ні, таки мільйони) людей.

Нові лідери Євромайдану.

Кажуть все, що відбувається у житті має своє чітке призначення. Призначення Майдану-2004 року – показати українцям шлях і провести репетицію. Призначення Януковича – довести, історично примусово-покірний, народ до крайньої точки. Загибель молодих хлопців на Майдані не даремна. Скоріш за все їх головне призначення – стати жертвами і героями України — було виконано. Скорбимо і втішаємося – це краща смерть, ніж, можливо, у кожного із нас. Перебування на Майдані ламає стереотипи, звільняє від страху і показує хто ти є насправді. Кожен на Майдані – людина із внутрішнім стержнем. Навіть юні першокурсники із сережкою у вусі, у вузьких штанцятах і помаранчевих черевиках гартуються і стають справжніми чоловіками. Немає нічого огиднішого, ніж бачити страх і життєву безпомічність чоловіків. Такого на Майдані не побачиш. Безпомічність лишається за межами барикад, страх ховається глибоко у душі. У таких умовах формуються справжні лідери.

Згадаймо революцію 1917 року. Ідея була непогана. Тільки влада тоді перейшла до людей неосвічених, непрофесійних і малограмотних. Перше, що робили «товарищі» — саджали своїх лідерів за шкільні парти. Революціонери-2014 – самодостатні, освічені, професійні. Вони набагато розумніші і грамотніші за «проффесора» і його липових фахівців, які за гроші покупляли дипломи, а потім керували не так країною, як «лохами у загоні».

Майдану треба стояти ще! За місяць на Майдані чітко визначяться лідери, здатні справді керувати цілою країною.

Старі лідери Євромайдану.

Трійця лідерів опозиції + Порошенко зазнають критики постійно і по справі. Це остаточно зіпсовані багатством люди. Хоча слід віддати їм належне, вони не покинули Майдан у скрутну хвилину. Є надія, що вони у горнилі подій також змінять свій світогляд. Інакше не бачити їм президентського крісла, тай інших вагомих посад, як власних вух. Окрім того, головним опозиціонерам варто зрозуміти, що в українській ситуації надіятися немає на кого. Наше лайно нам прийдеться розгрібати самостійно. І їм також. Немає чого сподіватися на «західних партнерів».

І ще про Юлію Тимошенко. Вона буде на волі, але навряд чи президентом. Наступні президентські вибори вирішуватимуть не гроші, а люди. Україна скинеться достойному кандидату на вступний внесок – повірте.

Західні і східні партнери.

Протести в Україні політологи намагаються підвести під який-небуть сценарій, щоб хоч якось визначити приховані мотиви. Але ця ситуація є унікальною. Перше своїм тваринним нюхом це відчув Путін. І спробував вплинути через Януковича і газові контракти. Та він не врахував, Україна це не Росія. Українець завжди сам по собі. І йому нас…ти на Царя, якщо в хаті біда.

Стримані і раціональні європейці захопленні героїзмом українців, вжахаються жорстокістю влади і ніби хочуть прийняти Україну до себе. Але як тільки вони відчують українську силу, то відступляться. Вони звикли домовлятися, вони звикли до бізнесу. Емоційна компонента у них майже відсутня. Україна поставить Європу з ніг на голову. І це будуть не співи і танці в національних костюмах. Це традиції, моральність, релігійність – все, що намагаються викорінити в українців, а воно живе. А за певних умов розквітне.

Янукович і влада.

Немає що сказати. Вчорашній день. Щоб не сказав наш президент, або його прибічники – це немає ніякого значенні. І нікого не цікавить. Причому нікого в прямому розумінні – ні ЄС, ні Путіна, ні українців.