Головна бандерівська жахалка останніх місяців «Правий сектор» виконав свою функцію і відходить у політичне небуття шляхом своїх попередників з УНА-УНСО та «Братства» Дмитра Корчинського.
За останні тижні «Правий сектор» та його лідер Дмитро Ярош все рідше згадуються засобами масової інформації. Причин цьому декілька.
По-перше, «Правого сектору» у тому вигляді, якій створили російські пропагандистські ЗМІ, ніколи і не існувало. Власне, ПС ніколи і не відігравав хоч якусь важливу роль в політичному житті країни. Гучно засвітившись під час подій на Грушевського, бренд «Правого сектору» підхопили ЗМІ, здебільше російські, і роздули до масштабів віртуального монстра. Але після повного фіаско Яроша на президентських виборах, цікавість до «радикалів-націоналістів» впевнено згасає.
Звісно, в російських медіа «Правий сектор» згадується і досі, але він уже остаточно перетворився на пропагандистський штамп, який без якихось емоцій повторюється стосовно подій, що не мають до «Правого сектору» жодного стосунку. В більшості випадків російська пропаганда використовує назву «Правого сектору» як синонім Національної гвардії, попри те, що для цього немає жодних підстав.
Останній сплеск згадуваності Яроша та «Правого сектору» пов’язаний безпосередньо з діяльність партії та її лідера, був зафіксований під час підрахунку голосів на президентських виборах. При цьому мізерний відсоток набраний Ярошем мало кого здивував в Україні. Більшого розголосу набула недолуга спроба російського «Первого канала» видати Яроша за лідера президентських перегонів, що викликало в Україні чергову порцію жартів та «фотожаб».
Сам «Правий сектор» також піариться не надто активно. Останнє повідомлення на офіційному сайті партії датоване 13 червня, тобто майже тиждень тому. В коротенькому спічі Ярош дякує «побратимам з батальйону «Азов» за успішну зачистку Маріуполя. Власне, ці слова Яроша є єдиним свідченням участі активістів «Правого сектору» в операції в Маріуполі.
Однак віртуальність «Правого сектору» не єдина причина відходу партії у небуття. Нагадаємо, що радикали Яроша з’явилися на авансцені політичного життя під час подій Революції гідності, певно через те, що тодішня головна бандерівська «жахалка» для росіян ВО «Свобода» «не впоралася з завданням».
«Свободівці» під час Майдану поводили себе гідно, не вдаючись до націонал-популізму, чим звільнили нішу для «Правого сектору». Власне, на корону головних жахливих «бандерівців» претендував і Дмитро Корчинський зі своїм «Братством», який встиг засвітитися 1 грудня у бійні під Адміністрацією Януковича, але за Корчинським тягнувся уже довгий шлейф участі у провокаціях і скандалах, і в Україні його всерйоз давно не сприймали. Тому був потрібний новий проект, яким і став «Правий сектор» Яроша.
Тепер парламентська партія «Свобода» повертається в звичну нішу. Набирає сили новий «радикальний» проект Олега Ляшка. Потреба в «Правому секторі» сходить нанівець і його, певно, чекає доля «Братства» Корчинського.
Як і «Правий сектор» «Братство» в свій час відбрунькувалося від головної націоналістичної організації України 90-х УНА-УНСО. Ця партія була створена на початку незалежності і певний час вважалася вельми потужною силою, перш за все за рахунок власного «бойового крила». Але в серйозну політику пробилися лише окремі представники УНА-УНСО. Сама ж організація розкололася на декілька партій, одною серед яких було і «Братство». На ниві провокаторства партія Корчинського однозначно перевершила УНА-УНСО. Пік скандальної популярності лідера «Братства» прийшовся на вибори 2004 року. Чого варта хоча б поява Корчинського на БТР під стінами ЦВК. Але з часом Корчинського почали сприймати виключно як блазня.
«Правий сектор» за великим рахунком повторює шлях Корчинського. Звісно, він ще спливе кілька разів, коли виникне потреба в черговій провокації, але навряд чи це зупинить впевнений рух «Правого сектору» до маргінесу, пише espreso.tv.