Анексія Криму фактично почала руйнацію системи міжнародних договорів, а отже поставила під загрозу світовий порядок. Кримська криза оголила проблеми світової політики та всієї системи міжнародних відносин. В першу чергу вона продемонструвала слабкість і неготовність ООН вирішувати навіть регіональні конфлікти. Схоже, Організацію Об’єднаних Націй у її нинішньому варіанті неминуче чекає крах – коли авторитарні і напівавторитарні країни можуть одним голосом заблокувати рішення, які підтримує більшість держав-членів, ефективність такої організації можна помножити на нуль. Історичні перспективи ООН є точно такими, якими були перспективи у її попередниці – Ліги Націй в 1938 році, коли гітлерівська Німеччина анексувала Австрію.

Очевидно, що навіть гіпотетичне виключення Росії з ООН за великим рахунком не дасть ніякого ефекту, окрім, хіба, психологічного. Це щось на зразок того, як в школі учні оголошують бойкот місцевому хулігану. Але що з того – він, читай Росія, — стає від того ще більш злим і жорстоким. Свого часу СРСР виключили з Ліги Націй за війну з Фінляндією, але це не завадило через 5 років Сталіну вїхати в Європу «на коні». Кривавому коні.

У Росії навіть у разі виключення з ООН знайдуться союзники – такі ж архаїчні, тоталітарні, ображені на світ політичні режими Північної Кореї, Венесуели, Білорусі, Ірану, Афганістану і ще якого-небудь Нікарагуа.

Зараз радше варто говорити про інше – про повернення до біполярного світу, до часів «холодної війни», де відсіч агресору може дати лише згуртований і безкомпромісний до опонентів західний світ. Лише НАТО в такій системі координат може відіграти ту роль, яку воно відігравало для демократичного світу з 1949 по 1991 рр.

Тільки тепер в активну боротьбу з диктаторськими режимам західному світу доведеться залучати не лиш країни Європи і Північної Америки. В нову світову коаліцію на противагу нахабним деспотам треба буде брати і Австралію, і Японію, і Ізраїль, і деякі країни Латинської Америки, і Україну з країнами Закавказзя – Грузією і Азербайджаном.

Якщо таку коаліцію створено не буде, то світ отримає незворотні регіональні конфлікти, що можуть перерости в Третю світову війну.

Це буде виглядати приблизно так:

Якщо зараз Захід займе таку саму позицію, як і в ситуації з Грузією в 2008 році, то незабаром Абхазія, Придністров’я та Південна Осетія захочуть увійти до складу Росії. Путін опиниться перед дилемою – або послідовно «приєднувати» «іконно рускіє зємлі» до РФ, або комусь відмовити, що автоматичне розпочне процес відторгнення місцевих еліт від Росії. Путін цього не потерпить, отже, приймати доведеться всіх. В цей же момент Молдова оголосить протест і почне переговори про входження до складу Румунії. Паралельно розконсервується конфлікт в Нагірному Карабасі. За економічної підтримки Туреччини Азербайджан зможе підготувати армію, яка без проблем впорається і з армією Карабаху, і з армією Вірменії. Остання покличе на поміч Росію – а до кого ж іще їй звертатися? Путін буде змушений втрутитися – бо якщо вірмен залишити напризволяще, то хто ж тоді ще підтримає різні нелегітимні зміни на карті Європи, що їх інспірував Кремль.

Фактично, Росія буде діяти на два фронти, але таке нахабство не будуть терпіти окремі країни – союзники США та Європи. Так, Туреччина «під шумок» захоче відібрати деякі території у Вірменії. В цей же час диктаторські та терористичні режими Близького Сходу можуть розпочати агресію проти Ізраїлю. В ситуації військової напруги на сході Європи, Закавказзі та Близькому Сході, Індія та Пакистан повернуться до з’ясування стосунків щодо ряду спірних територій. Полум’я війни перекинеться на весь континент. І тут вже ані США, ані НАТО не зарадять.

Щоб цього не сталося, Захід має чимшвидше подивитися правді у вічі – в світі розпочалася нова холодна війна. Лише повернення Криму до складу України, а також прийняття нашої держави, а також Грузії і Молдови до НАТО, а потім і до ЄС зможе зцементувати крихку структуру сучасного світового порядку. І щоб не вдаватися до військових дій, Росію необхідно поставити на коліна економічним ембарго, в першу чергу – ембарго на експорт та імпорт озброєнь та експорт енергоносіїв. В цей же час НАТО необхідно розпочати військову операцію проти режиму Башара Асада в Сирії. Захід має дати зрозуміти Путіну, що чекатиме на диктаторів, яким начхати на дотримання норм міжнародного права. Військова операція в Сирії має зробити Путіна більш поступливим в питанні Криму.

Інакше світ неминуче отримає цілу низку нових регіональних конфліктів, що матимуть всі шанси перерости в один глобальний.