За круглим столом між центральною владою та представниками Сходу України попри небажання уряду мають сидіти як олігархи, так і сепаратисти, впевнений Дітмар Штюдеманн, пише DW.DE.

Дітмар Штюдеманн був послом Німеччини в Україні з 2000 по 2006 рік, згодом — радником президента Ющенка

DW: Після того, як в ОБСЄ запропонували провести круглий стіл за участю «представників Сходу України» задля пошуку виходу з української кризи, багато хто задається питанням про те, кого в цьому випадку мають на увазі. Кого Ви би бачили за таким круглим столом?

Дітмар Штюдеманн: Коли ми говоримо про схід, це звучить дуже загально. Цілі східні області – Дніпропетровська або Харківська – перебувають у відносному спокої, в той час як Донецька і Луганська області є проблемними. До їхніх представників належать усі, чия функція – говорити від імені людей, а також ті, хто має вплив у регіоні. Це означає, що сепаратисти так само належать до представників сходу, як і губернатор чи інші представники місцевого самоврядування. Крім того, сюди належать і такі люди, як пан Ринат Ахметов, який відігравав надзвичайну роль у житті регіону в минулому й відіграватиме її в майбутньому.

Коли ми говоримо про сепаратистів, то варто зазначити, що серед них є люди, як діють на свій страх і ризик – люди, які почуваються невдоволеними, приниженими, залишеними наодинці зі своїми проблемами. Але тут – і це дуже суттєвий фактор – значну роль відіграє вплив Москви. Тобто через сепаратистів Москва опосередковано братиме участь у круглому столі. Я кажу це тому, бо важливо, аби в Москві не просто говорили про підтримку круглого столу і ОБСЄ з їхніми спробами стабілізувати ситуацію. В Росії мають зробити щось, що виходить за межі простих слів, а саме – фактично використати свій вплив на сепаратистів. І під цим я розумію пошук таких механізмів, які б мали стабілізуючий, а не руйнівний ефект.

У випадку представників місцевого самоврядування представницька функція забезпечується мандатом довіри, отриманим на виборах. А що легітимізує в цьому разі сепаратистів?

Безперечно, підтверджень словам сепаратистів про те, що вони представляють більшість населення регіону, немає, себто немає і легітимаційного підґрунтя. З іншого боку, вони де-факто є дуже впливовим чинником у регіоні – по-перше, через їхню діяльність, а по-друге, через страх, який вони поширюють. Не варто думати, що люди щасливі через ситуацію, що склалася. Ми ж бачимо, що сепаратисти тиснуть, залякують, сіють паніку. Це все фактори, які не можна ігнорувати. Тому я думаю, що спроба варта того, аби сісти один з одним за один стіл. Я знаю, що уряд в Києві цього не хоче і вважаю це помилковим, адже таким чином іншій стороні – і це стосується, в тому числі, Москви – дається привід приписувати вину Києву та Заходу в тому, що цей круглий стіл не працює.

Багато хто говорить про те, що до перемовин не можна залучати людей, які мають «руки в крові», себто причетні до насильства і знущань над громадянами. Як вибрати в цій ситуації прийнятних представників сепаратистів?

Якщо є люди, щодо яких загально відомо, що вони безпосередньо були причетними до насильницьких дій, тортур тощо, то неважко відгородити їх від участі в перемовинах. Але тих лідерів, які самі оголосили себе «губернаторами», «мерами» або військовими командувачами можна запросити до Києва, чому цього ніхто не робить? Приміром, офіцер Головного розслідувального управління Росії Стрєлков, який очолює центральне командування сепаратистів у Донецьку та вже взяв на себе роль «військового головнокомандувача» сепаратистів. Чому б його не запросити до Києва і не поставити його в ситуацію, з якої йому треба було б якось виходити? Адже зрозуміло одне: більшість населення в цих двох регіонах – Донецькій та Луганській областях – не стоїть за цими сепаратистами. Вони просто залякані, їх переповнює страх, вони від части почуваються кинутими Києвом напризволяще і не відчувають можливості відігравати у всіх процесах хоч якусь роль. Тому дуже важливо, аби всі представники цих людей — а це не лише сепаратисти, а й губернатори, мери, місцеві депутати — так само були за спільним столом переговорів.

Ви говорили про те, що до круглого столу варто було б залучити пана Ахметова. Як роль він відіграє в регіоні на даний момент, на Вашу думку?

Я не лише за те, щоб він сидів за круглим столом, а я вважаю пана Ахметова ключовою фігурою в регіоні. І це роблю не лише я, але й інші знавці України. Я знаю пана Ахметова багато років, я знаю, що він не охоче бере на себе безпосередню політичну роль. Він бачить себе тією людиною, яка діє за лаштунками і, в першу чергу, переймається долею та успіхом своїх підприємств, своєї бізнес-імперії. Та йому відомо, що вона може вижити лише у єдиній Україні, а не у відколотому регіоні з назвою «Новоросія». Можливо, було б необхідним, аби контакти між центральним урядом в Києві та паном Ахметовим були б інтенсивнішими. Важливо, щоб олігархам було продемонстровано, що в новій консолідованій, демократичній, правовій Україні вони так само мали б шанси на виживання. Адже навіть ми в Німеччині зробили щось подібне після Дугої світової війни: усі великі підприємства, які кооперували з нацистським режимом, були піддані певним перевіркам, але після цього вони стали частиною нашої соціально орієнтованої ринкової економіки, системи нашого суспільного життя. Це і є перспектива, яку українські олігархи не повинні недооцінювати.

Що Ви можете сказати про сьогоднішні відносини між паном Ахметовим та сепаратистами?

Аби про це говорити, я маю замало інформації. Мені відомо про заяву самопроголошеного губернатора Губарєва щодо того, що Ріат Ахметов буцімто фінансував сепаратистів. Я вбачаю у всьому цьому тактику затуманення, в тому числі, з метою змусити пана Ахметова вийти з вичікувальної позиції і змусити його до прийняття якихось рішень. Та це рішення, на мою думку, з точки зору його особистих інтересів, може бути лише на боці України, включаючи її східну частину, себто єдиної України, в якій присутній демократичний, ринковий та правовий порядок, у якій він може захистити свої бізнес-інтереси. Він мусить для цього лише стати частиною цієї нової політичної системи, і це можливо.