В Україні, навіть за оптимістичного сценарію розвитку подій і уникнення боргової кризи, переспрямування частини внутрішніх заощаджень на фінансування урядових витрат неминуче буде вести до зростання внутрішніх відсоткових ставок, звужуватиме можливості для відтворення основного капіталу і погіршуватиме перспективи посткризового відновлення економіки, информують Контакы.UA.

Через це в Україні має бути створена робоча група з числа провідних вчених і спеціалістів щодо вироблення стратегічних напрямів і тактичних заходів регулювання боргових процесів. Суттєво має бути підвищено ефективність регулювання зовнішніх корпоративних позик. З допомогою наукових установ НАН України доцільно запровадити інтегровану аналітичну систему обліку зовнішніх боргів банків і нефінансових підприємств, призначенням якої є виявлення фінансових ризиків і вироблення дієвих заходів для їх нейтралізації (підтримання такої аналітичної системи має знаходитися у компетенції Міністерства фінансів чи Національного банку). З позицій ефективного управління боргом потрібно максимально залучити в цей процес банківську систему. Доцільно сформувати кількісні ліміти достатності капіталу банків, що в середньостроковому періоді можуть стати невід’ємними елементами регулювання боргових процесів в Україні, спрямованими на зниження системних ризиків і попередження утворення боргового тиску. Суттєво потрібно змінити кредитну політику. В період швидкого зростання банківських кредитів має передбачатися зростання нормативів адекватності капіталу, а у період гальмування кредитної експансії – їх зниження. Крім того, доцільно формувати резерви під кредитні ризики з наданням їм антициклічного характеру. На етапі економічного піднесення слід забезпечити підвищення коефіцієнтів резервування (формування резервів під кредитні ризики) та створити можливості для використання накопичених резервів (і, відповідно, знижувати коефіцієнти резервування) у період економічного спаду. Така політика відіграватиме важливу роль у згладжуванні бумів на фінансових ринках. Має бути підвищена інвестиційна складова бюджетних видатків для забезпечення продуктивного використання запозичених коштів. Це сприятиме відновленню макрофінансової стабільності, ліквідації макроекономічних диспропорцій і пом’якшенню наслідків звуження бюджетних доходів. Це може сприяти зростанню темпів виробництва і підвищенню можливостей погашати накопичені борги. Вирішення визначених вище завдань вимагає середньострокового бюджетного планування, бюджетної консолідації, складовими якого мають стати як розширення доходів бюджету, так і скорочення нераціональних видатків держави. В сучасних умовах потрібно знаходити можливості щодо дострокового погашення частини державного боргу. Це може бути доцільним у випадку наявності понадпланових надходжень до бюджету. Це дозволить не лише зменшити видатки на обслуговування боргу (виплати відсотків), але і підвищити стійкість системи державних фінансів до зовнішніх негативних чинників. Враховуючи наявність ризиків щодо девальвації національної валюти (що автоматично призведе до зростання державного боргу у гривневому еквіваленті), вважається можливим надати пріоритет довгостроковому погашенню зовнішніх боргових зобов’язань.

Уряду України для зменшення боргової залежності державних фінансів України та забезпечення макроекономічної стабільності доцільно  встановити ліміт надання державних гарантій на рівні 3% ВВП і забезпечити їх цільову спрямованість на інвестиції в інфраструктуру. Це сприятиме досягненню фінансової окупності вкладень. Потрібно відмовитися від спрямування до бюджету позик МВФ та інших фінансових інституцій, які створюють інфляційний тиск і породжують загрози для стабільності державних фінансів у середньостроковому періоді та використовувати потенціал зовнішнього фінансування дефіциту бюджету за рахунок кредитних ресурсів Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку. Можна погодитися з пропозиціями вчених НАН України, що в даний час доцільно перейти до рівномірного розміщення ОВДП на первинному ринку, уникаючи високого рівня доходності, який робить неефективним інвестування у реальний сектор економіки; запровадити довгострокові ОВДП з плаваючою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції, що дозволить зменшити бюджетні витрати на обслуговування боргу у тривалій перспективі. Перспективне значення може мати спрямування запозичених коштів (у обсягах понад суми погашення державного боргу) на фінансування інфраструктурних проектів.

Проблема боргу як такого не існує сама по собі. ЇЇ природа криється в неефективній системі державних фінансів в цілому. Тому треба суттєво реформувати всю систему державних фінансів. Так, мета реформи державних фінансів полягає в суттєвому покращенні якості бюджетного планування і спрямування його на досягнення цілей економічної політики, підвищенні ефективності використання бюджетних коштів. Цьому має сприяти поглиблення запровадження програмно-цільового методу бюджетування та середньострокового бюджетного планування. При цьому слід відновити золоте правило, що обсяг дефіциту бюджету не може перевищувати обсяг видатків на розвиток. Якщо це правило буде дотримуватись, то збільшення дефіциту бюджету в період проведення реформ не стане критично небезпечним для макроекономічної стабільності незалежно від джерел його фінансування, оскільки бюджетний внесок в економічний розвиток буде продукувати нові надходження до бюджету, що покращуватиме фіскальну ситуацію. Це поетапно привде в цивілізоване русло і боргову політику. З цією метою важливо інвестиційні видатки виділити в окрему інвестиційну програму, де буде перелік усіх інвестиційних проектів на 1+3 роки, які здійснюються за рахунок коштів бюджету, запозичень під державні гарантії, коштів стратегічних державних підприємств та цільового кредитування проектів, пов’язаних з національними пріоритетами. Відбір цих проектів повинен здійснюватись у прозорий спосіб на основі оцінки інвестиційної пропозиції та експертизи проекту, яка має визначити його фінансову та соціальну окупність. При цьому за рахунок бюджетних коштів можуть фінансуватись лише неприбуткові соціальні та інфраструктурні проекти, тоді як усі проекти власне економічного розвитку – за рахунок цільового пільгового кредитування, державно-приватного партнерства, цільового залучення внутрішніх та іноземних інвесторів під конкретні з них, але не за рахунок бюджету.

Що стосується банківського сектора, то особливості його реформування мають полягати у вдосконалені системи гарантування банківських депозитів, реструктуризації та укрупнення банків, а також створення спеціалізованих державних банків, у тому числі справжнього державного банку розвитку як установи другого рівня, через які держава в особі Уряду та за сприяння Національного банку була б спроможна реалізовувати пріоритетні проекти розвитку та захистити національні інтереси у банківській системі. Потрібно також переглянути поняття незалежності Національного банку, виходячи того, що він повинен мати операційну незалежність, але в той же час підтримувати економічну політику Уряду через механізми монетарної політики та регулювання процентної ставки. Стосовно решти сегментів фінансового ринку потрібно на основі розробленої Стратегії розвитку фінансового сектора України сформувати необхідну інфраструктуру фондового ринку для забезпечення формування вітчизняного ринку капіталів. При цьому слід розширити перелік фінансових інструментів, які б через інститути спільного інвестування, страхові компанії, пенсійні фонди та ринок корпоративних і державних цінних паперів дали можливість залучити заощадження в інвестування реального сектора економіки.