Наперед знаю, що дехто знизає плечима, дехто пропустить повз взір, а дехто й заскрегоче зубами, мовляв знов «бандерівщина». Чому все, що пов’язане з Україною, з її традиціями, з її менталітетом, легендами, оповідками, піснями, творчістю, особливим настроєм і національним проявом автоматично потрапляє у категорію «бандерівщина»?

Запитайте себе, люде, що вразило світ на Майдані? Смерті невинних? Це апогей. А з чого почалося, як підхопилося, що надихало? Чому українська символіка стала популярною у всьому світі (хто бавиться з Інтернетом, той бачив і негренятко у блакитно-жовтому платтячку, і жовто-блакитний головний убір араба, і італійця із вусами того ж кольору). Чому гімн України перекладають на різні мови і різні музичні стилі? Тільки ось чомусь про мову забули… А, так, Крим, Схід…толерантність.

В перші дні хоч у Верховній Раді намагалися говорити українською. А потім, «щоб усі зрозуміли» і «до всіх дійшло» промовляли на російській, а потім якось і залишилося. Захисники України, ставленики після Майдану, а нині офіційні особи дозволяють собі українському ЗМІ давати інтерв’ю на російській мові уже без виправдання. Відчуваю, зараз знову почнуть цикати: «Не будораж країну, мовне питання не на часі, російська має бути державною…». А тепер згадаймо основний аргумент вторгнення Путіна у Крим, намагання вплинути на Східні регіони: «Та слішком много русскоязичного насєлєнія. Ми іх защищаєм!» Ха-ха три рази! Якби українська влада ще з самого початку так званої незалежності не йшла на поводу у Росії, а зробила, як Прибалтійські країни, то за 22 роки незалежності мовне питання не стояло би взагалі.

Що ми маємо сьогодні? Цілковиту втрату українського, неприховане гноблення і цикання на українців, що посміли сказати, що країну слід захищати, що мова – то головне, що культура України – це не «отстой», а високоморальна творчість, яка насправді незрозуміла багатьом «руссоязичним», бо не доросли. Відразу у голові «Владимирский централ ветер северный..». І де їм зрозуміти чому на концерті 23-го березня у Києві, в палаці «Україна», де повинен був виступати Кубанський козачий хор відбувся «бендеровскій шабаш» – виступ хору імені Верьовки на якому екзальтована публіка посхоплювалися зі своїх місць при одному тільки їх вигляді, а хористи, не в силах протистояти шаленству натовпу, відповідали зі сцени на заклик «Слава Україні!» — «Героям Слава!». А апофеозом концерту стало спільне виконання артистами і глядачами гімну України.

Десь у тому постреволюційному просторі загубилося щось важливе, щось справжнє, за що нас став поважати весь світ, поважати і боятися. Бояться невідомого, а світу невідомий справжній патріотизм, що плекається з покоління в покоління, не дивлячись на свідоме гноблення. Знищується, вмирає і відроджується. На Майдані ми здобули, а опісля втрачаємо. Та нехай не втішаються, бо втрачається лише на рівні владному.

У глибині кожного справжнього українського серця живе «бандерівець». І крапка.