Надхмарні рейтинги Путіна — мрія диктаторів всіх часів і народів. У людину, яка страждає «втратою зв’язку з реальністю»,  «закохано» 83 відсотка громадян Росії. Кремлівські пропагандисти сьогодні досягли таких значних успіхів, що Росія, як стверджують соціологи  «Левада-Центр», готова воювати з Україною.

Військова хунта

Російське політичне керівництво не хоче сідати за стіл переговорів з новим президентом України. Тому що в Україні править «фашистська хунта».

До речі про «хунту», «хунту воєнну». За словами російського елітолога Ольги Криштанівської, кількість силових структур у Росії «перевалила за 20. Зросла їхня питома вага в уряді», «серед заступників міністрів в уряді військові становили 40 відсотків». У федеральних округах  «люди у погонах становлять 70 відсотків».

Президент Росії — підполковник КДБ, спікер Держдуми Сергій Наришкін — випускник вищої школи КДБ, особистий друг і однокурсник Володимира Путіна. Глава адміністрації президента Сергій Іванов — генерал армії ФСБ, Григорій Рапота, генеральний секретар Євразійського економічного співтовариства — генерал-полковник ФСБ, ОДКБ очолює генерал ФСБ Микола Бардюжа, виконавчий секретар СНД — генерал армії ФСБ Сергій Лебедєв, генерали ФСБ,  «смотрящие» у федеральних округах — у раді директорів  «Газпрому» 5 генералів ФСБ. У різних елітних угрупуваннях у Росії військові становлять (з доповіді Ольги Криштанівської) до 70 відсотків.

Росії більше підходить назва не  «Російська Федерація», а  «військова хунта». І жодної федерації, як форми державного устрою, у Росії немає. Це блеф, фейк, брехня. Росія — військова унітарна держави, якою правлять офіцери спецслужб.

Російська правляча еліта стає ще більш мілітаризованою, тому й максимально авторитарною. До речі, за словами тієї ж Криштанівської,  «найбільш військове середовище є авторитарним, демократичний стиль керування  тут неприйнятний». Властивий військовим структурам авторитарний метод керування переноситься на все суспільство, у тому числі й бізнес, і міждержавні відносини, пише ukrinform.ua.

Тому пріоритети  державної зовнішньої політики РФ — це агресія проти сусідів і відновлення СРСР.

«Народний губернатор» — російський фашист

Прекрасна країна Росія, щиро й у чистоті своєї політичної  «невинності», бореться з «фашизмом» в Україні, воює з  «київською хунтою». На передовій цієї битви з темними силами пекла й зла, звичайно ж, лідери терористів з Донецької й Луганської областей.

Один з них Павло Губарєв, «народний губернатор» Донбасу. Він відео-герой Росії. Всі російські державні ЗМІ віддають йому найрейтинговіший телевізійний час, перші смуги газет і журналів. Він захисник  «російського миру», хоробрий повстанець і батько ополченців, рятівник дітей, людей похилого віку й жінок від натовпів воюючих бандерівців з «Правого сектора», генерал боротьби з «українським фашизмом».

Громадянин якої країни Губарєв — це таємниця за сімома печатками. Але те, що він професійний російський фашист, говорить і свідчить його минуле. Він активіст нині забороненої у Росії підпільної організації — Російська національна єдність (РНЄ), нацистської організації. Є багато фотографій зі зборищ РНЄ й військових навчань, де герой- «народний губернатор» — у чорній сорочці з червоно-білою свастикою на рукаві.

РНЄ очолює ідеолог і політичний практик російського фашизму Олександр Баркашев. Сьогодні Баркашев — чернець, ярий антисеміт, але насправді він кремлівський куратор війни  на сході України. Нещодавно СБУ перехопило його телефонну розмову з Губарєвим, в якій він ставить своєму підлеглому завдання з терору населення Донбасу, війни проти української армії й Національної гвардії.

Бойовий досвід терорист Губарєв набирав у Криму, був помічений у Києві у боротьбі з Майданом, «мутив воду» й організовував бійки на захист  «росіян» у Харкові, Донецьку, Луганську. Його фашистський світогляд, а також бажання «остаточно вирішити єврейське питання», тісно пов’язані з його другою професією. До нещодавнього минулого він вважався директором занепалого PR-агентства. Володіючи навичками українофобу, люто ненавидячи українські прапор, гімн і мову, Губарєв став народним губернатором. Тому зрозуміло, чому нещодавно МЗС РФ  виступив зі стонами й офіційним зверненням на захист «народного губернатора» Павла Губарєва від київського  «кривавого режиму».

У міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, щоки не рожевіють від сорому, коли він захищає фашиста. А депутати Державної Думи швидко примусили прокурорів посадити до в’язниці блогера-опозиціонера Дмитра Семенова, який виставив фотографії Павла Губарєва у нацистській формі РНЄ в інтернеті.

«Зелений коридор»

Представник РФ в ООН Віталій Чуркін, якого у світових ЗМІ у принизливих карикатурах малюють (за цинічну брехню) клоуном, запропонував організувати  «зелені коридори на сході України». Навіщо? — (цитую міністра Сергія Лаврова) щоб «сотні тисяч біженців» мали можливість втекти з районів бойових дій у Росію. Зовсім як у притчі про цинізм: «Син убив батьків і вимагає від суду визнати його сиротою».

Кремль називає свої коридори «гуманітарними» і вимагає від світової спільноти підтримати вигадану у підвалах Луб’янки «ініціативу» російського МЗС. Насправді,  мета путінської військової хунти — заморозити військовий конфлікт в Україні.

Москві політично вигідно «підвісити» новообраного Президента України, якому буде не до розв’язання економічних проблем, якщо військовий конфлікт триватиме й збережеться нинішній статус-кво на Сході України. Посіяти в Україні невизначеність, смуту, непередбачуваність на роки, знищити українську державність — головні стратегічні цілі Кремля.

У російській стратегії  «зелених коридорів» неможливо сховати економічний і політичний інтерес, фінансову мотивацію агресії Росії проти України.

У Кремля величезний досвід двох чеченських воєн. На війні з Україною заробляють не тільки політики- «патріоти», але бізнесмени, банкіри, чиновники, які керуються принципом: кому війна, кому мати рідна. Поставки зброї у райони бойових дій, непомірні апетити генералів 20-ти силових структур Росії, «розпилювання бюджету» на користь ВПК — і є приховані пружини дипломатії  «зелених коридорів».

У «молох війни» з Україною Кремлем кинуто дипломатичні, інформаційні, психологічні сили ракетно-ядерної Росії. Все, як учили класики: причини будь-якої війни потрібно шукати у внутрішній політиці агресора.