Виборці «УДАРу» та, що важливіше – потенційні виборці Віталія Кличка як кандидата в Президенти України (громадяни, до яких належить і автор цих рядків) від початку цього тижня переживають або не дуже приємні моменти, або – легкий шок, стежачи за діями сво

І йдеться не лише про спробу лідера «УДАРу» зробити, як він сказав, перші кадрові висновки з роботи тимчасового уряду України. Хоча його голова, в.о.прем`єра Арсеній Яценюк, у перших заявах на цій посаді прирік тимчасових урядовців на політичне самогубство. Назвавши команду «урядом камікадзе». Від самого початку визнавши – буде непросто, очікуються помилки. Але всі готові понести відповідальність у не надто віддаленій перспективі: вже за три місяці, після оголошених президентських виборів.

Молода політична сила, котру очолює Віталій Кличко, визнаймо, нічим серйозним ще не встигла себе заплямувати. «УДАР» має всі перспективи поступово, але впевнено потіснити «Батьківщину» на платформі, котру з усіма умовностями можна називати демократичною. До того ж «ударівці» в дні Майдану проявили себе вправними публічними політиками, непоганими бійцями. А сам Кличко дивом утримав особистий рейтинг серед тоді ще опозиційної трійці (на противагу Олегові Тягнибоку, котрий ледь не щотижня, від віче до віче, втрачав навіть ядерний електорат).

Тож навіть досвідчених аналітиків не здивувало, що «УДАР» не дав своїх людей до коаліційного уряду. По-перше, політичне самогубство перспективній політсилі не потрібне. По-друге, для чого йти в тимчасовий уряд, коли після президентських виборів, на яких, за всіма прогнозами, переможе Кличко, його політична сила стане партією влади. Зайшовши в керівництво країною на постійній основі та зайнявши ключові посади. Оскільки в «УДАРі» політики практично всі дотримуються прозахідного курсу, наша країна могла б бути більш-менш спокійна за свої цивілізаційні перспективи.

Дивує натомість інше: чому у Віталія Володимировича раптом почали здавати нерви, котрі не зраджували на Майдані навіть у найкритичніші моменти? Інакше не назвеш раптову, цілковито не передбачувану спробу Кличка відправити у відставку в.о. президента Олександра Турчинова – ось таким є один із його кадрових висновків після місяця роботи уряду.

Причому робота ця відбувається в надскладних умовах. Фактично – під час неоголошеної офіційно війни, до якої не готувався, будемо відверті, ніхто. Можливо, рейтинговий кандидат у Президенти знав щось більше? В такому разі чому він та «УДАР» фактично самоусунулися від процесу формування уряду, якщо знають не лише що треба робити, а головне – знають, як? Місяць тому можливості в переможців були рівними.

Дійсно, брати участь у судомному розподілі портфелів у час, коли ще не минуло дев`ять днів за Небесною сотнею, виглядало не надто коректним. Проте починати відвертий тролінг не просто уряду, а тимчасового уряду на фоні активізації зовнішнього ворога – ще менш коректно.

Нинішні парламентські демарші Кличка – не перша і, мабуть, не остання спроба протиставити себе Турчинову та уряду в цілому. Дивно лишень, що активність Віталія Володимировича так само публічно не поширюється на лідера франції ПР Олександра Єфремова. Котрий від імені своєї політичної сили, прямо причетної до крові на Майдані та створення інкубаторів сепаратизму в підконтрольних регіонах на Сході, з парламентської трибуни закликає виконати умови Російської Федерації. Держави, з якою Україна де-факто в стані війни і яка окупувала частину українських територій. У ситуації, коли ворог очевидний, Кличко все одно воліє вимагати робити кадрові рішення з приводу союзників.

Пояснити це можна. Справа в тому, що Віталій Кличко, попри очікування виборців, зволікає з висуненням себе кандидатом на посаду Президента. Хоч мусив би зробити це принаймні раніше одіозних Рената Кузьміна й Михайла Добкіна. Але ані він, ані його явний союзник Петро Порошенко цього ще не зробили.

Не заявила про свій намір балотуватися і Юлія Тимошенко, котра, попри скепсис електорату, все ж таки лишається основним конкурентом Кличка. Проте Юлія Володимирівна передвиборчу кампанію де-факто почала, з`явившись у прямому ефірі «Шустер live».

За інсайдерською інформацією політолога Олексія Голобуцького, Петро Порошенко замість президентських виборів піде на київські. Повністю підтримуючи Кличка – фактично проти Юлі. Якщо вони  підуть таким тандемом, каже політолог, то стануть непереможними.

Не секрет, що Турчинов, його слова та рішення – це здебільшого голос самої Тимошенко. Тому не дивно, що вже за два дні після появи Юлії Володимирівни в інформаційному просторі як фактичного кандидата в президенти у Віталія Володимировича могли здати нерви — від власної невизначеності. Тож він починає критикувати вчорашніх соратників, спрямовуючи атаки на Турчинова. Тобто – на Тимошенко.

Виграє від таких непорозумінь – можете не сумніватися! – Партія регіонів, котра традиційно мріє про реванш. І він буде. Якщо модель майбутньої парламентської співпраці, коли вчорашні союзники дзьобає одне одного, створюється в парламенті нинішньому.

З рештою, поведінку як Кличка, так і Тимошенко можна виправдати, аби вони вже висунули себе кандидатами в президенти офіційно й почали перегони.