Поки в Україні не настав порядок, необхідно щодня нагадувати про Небесну сотню. Вона поповнюється лавами нових Янголів і про це не можна забувати ні на хвилину. Не варто плекати в собі ненависть. Але слід виправдати сподівання.
На сьогодні маємо безліч проблем.
- Щоб доброго не говорили про Майдан і людей, але слід пам’ятати, що в душі людина слабка. Чи кожен встоїть перед купою золота? «Візьму одну золоту ложечку з Межигір’я, ніхто і не помітить». Тобто існує великий ризик розтягнути багатство на сувеніри, з такою «любов’ю» зібране Януковичем, Пшонкою, Азаровим, і іншими. Ні одна коштовність не повинна пропасти. Слід провести повну інвентаризацію, залучивши спеціалістів, ювелірів і музейників. Чи хто задумувався, що продавши на аукціоні Сотбіс усе це, можна закрити бюджетні діри?
- Ніхто з винних за розстріл Майдану, за багаторічний грабунок українців, за формування економіки України по типу «дійної корови», і т.д. не повинен бути упущений, випущений за кордон чи виправданий без суду. Навіть, якщо вони високопрофесійні керівники, науковці чи фахівці — мають пройти детальну оцінку впливу їх діяльності на занепад української нації.
- Всім свідомим українцям і євромайданівцям варто повернути свої погляди на Схід і на Південь. На особистому рівні, на політичному, на державному, на рівні правоохоронних органів і ЗМІ пояснювати пересічним громадянам зміст подій, що відбулися. Важливо сьогодні не допустити розколу держави. Окрім того, в Росії продовжують паплюжити ім’я Євромайдану в стилі Дмитра Кисельова. Але російським ЗМІ протистоїть потужна сила соціальних мереж, де кожен може долучитися до формування правильної думки про Україну і останні події.
- Дії опозиції. Це стає зрозумілим навіть дитині. Невже політики януковської закалки так і не зрозуміли, що мають справу не з «бидлом», а з цілком усвідомленим народом. Кого вони намагаються надурити? Кожному політику в Україні варто раз і назавжди запам’ятати: ніколи народ не допустить ще одного 2004 року, а тим більше 2014. Європа ще не знає, що таке справжня демократія. Їх населення ніколи не було так притиснуте, як українці, а тому ніколи особливо не вдавалося у ретельний контроль дій своїх політиків.
Що можна сказати:
- Тимошенко таки відстала від життя. Певно гірко відчувати повне безсилля. Ми це знаємо, ми це пережили. Тому Турчинов нехай сильно не старається, тримаючи їй місце для президентства. На місці Юлії Тимошенко, я б поїхала собі спокійно лікуватися за кордон, поки її особняки також не зробили парком культури і відпочинку. Народ пам’ятає її заслуги, тому «сидіти» вона не буде. Більшого не обіцяємо.
- Тягнибок занадто одіозна фігура, діяльність якої ще треба добре перевірити. Дуже часто за різкими закликами стоїть невідома сторона.
- Кличко матиме своє місце у політиці, однозначно. Але чи президентство?
- Яценюк годиться у міністри закордонних справ. Хитрий і красномовний. Нехай замилює очі з користю для народа.
- Порошенко – завжди зі всіма мав хороші відносини: і з Ющенко, і з Януковичем, і з Тимошенко, і з Майданом-2004, і Євромайданом-2014. Дивно якось.
Як кажуть молоді активісти Єромайдану: «Зараз появилось дуже багато лідерів, нових, розумних людей, молодих, спеціалістів і їх потрібно до влади. Тому, що це є нова генерація, вони мають зовсім інше мислення, вони не думають стереотипами».
Замість висновку. До цих справ має залучитися кожен українець. Бо, певно, бійців Самооборони, «Правого сектору» чи сотні Володимира Парасюка буде замало, щоб забезпечити охорону всіх об’єктів та контроль за політичними силами.