Олександр Лієв – про сепаратизм, майбутній туристичний сезон і ментальну різницю між кримчанами та буковинцями, пише vidido.ua.
Минулого тижня до Чернівців приїздив колишній міністр курортів і туризму Автономної Республіки Крим (посаду, на котрій перебував близько трьох років, залишив ще 5 березня) Олександр Лієв. Оскільки пан Лієв з 2006 по 2009 рік працював на Буковині, зокрема очолював головне управління регіонального розвитку, архітектури та інфраструктури Чернівецької ОДА за губернаторства Володимира Куліша, «Погляд» вирішив поцікавитися у відставного міністра, чи не стане Чернівецька область для нього запасним аеродромом. А заодно і розпитати про ситуацію у Криму та долю майбутнього туристичного сезону.
– Ви приїхали до Чернівців із дружиною і дітьми, вирішили перевезти їх у більш безпечне місце, ніж Сімферополь?
– Ні, я не втік з родиною із Криму, просто 12 березня – річниця смерті моєї матері, її поховано тут, тож приїхав провідати могилу. Хоча дуже люблю Буковину, вона завжди у моєму серці, дружина звідси родом, тут народився син, шукати прихистку не мав наміру.
Зрозумійте, атмосфера, котра насправді панує у Криму, докорінно відрізняється від того, що ми бачимо по телебаченню, як російському, так і українському. Не брехатиму, що вона добра і радісна, звичайно, увага людей цілком прикута до нинішньої ситуації, розмови скрізь лише про неї, але й шалені пристрасті не вирують.
– Чому ж кримчани раптом вирішили стати мешканцями Росії, звідки взялася іскра, котра розпалила сепаратистські настрої?
– Мешкаючи у Криму, наша родина спілкувалася українською, діти відвідували українську гімназію у Сімферополі, і жодних проблем із мовним питанням не виникало, про них я чув лише по телебаченню. Тож, вочевидь, причиною стала не мова. Водночас, іще два роки тому сепаратистських настроїв не було. А розхитали їх на почутті страху.
– І яка ж природа цього страху?
– У Криму проживають близько 2,6 мільйона людей, і понад 70% із них – росіяни, майже 15% – кримські татари, ще близько 5% – люди різних національностей – греки, німці, і лише 5% – це українці. На жаль, за 23 роки незалежності Крим так і не став українським. У кримчан є своя ментальність, традиції, котрі докорінно відрізняються від ментальності та звичаїв українців у інших регіонах.
На Буковині, скажімо, дуже багато рішень приймають колективно. Громада тут – це активна субстанція, люди збираються, обговорюють проблеми, знаходять компроміси. Кримська громада більш інертна, терпляча, майдан тут неможливий в принципі. А тому події у Києві, вирування народного гніву і російська пропаганда зробили свою справу.
– Які блага мешканці Криму сподіваються отримати від Росії?
– Північний сусід пообіцяв протягом трьох років передати до кримського бюджету 5 мільярдів доларів, причому перші транші повинні надійти вже цього року, а також повне відновлення дорожньої інфраструктури та будівництво мосту через Керченську протоку.
Росіяни також запевнили – санаторії та здоровниці на території Криму, котрі були у державній власності України, віддадуть в управління кримському парламенту. На мою думку, це дуже правильне рішення, будучи міністром, сам добивався такої децентралізації, і пообіцявши здійснити це, у Путіна вийшло пряме влучання. Те, що санаторіями в Криму керує якийсь дядько із Києва, сидячи у міністерстві охорони здоров’я і жодного разу не будучи на півострові, не уявляючи навіть, як виглядають підпорядковані йому здоровниці – велика помилка, промах української влади.
І останнє – це надання Криму статусу автономії із правами та повноваженнями, котрі мають, скажімо, Республіки Татарстан, Комі, Тува у складі Росії.
– Що буде із туристичним сезоном?
– За рік Крим приймає 6 мільйонів туристів, із них 4 мільйони приїздять улітку. Однак говорити про крах сезону іще рано, тому що 95% людей вирішують, куди саме рушати на вакації, лише наприкінці травня. Так що робити будь-які прогнози поки що не час.
Що ж до бюджету півострова, то кошти від туризму складають у ньому лише 6%. Причин тому кілька – податки з туристичної галузі в основному наповнюють загальноукраїнський бюджет, а підприємці, котрі надають на півострові туристичні послуги (здають відпочивальникам житло, володіють ресторанами), переважно працюють як «спрощенці», тож до казни сплачують мінімум. Грубо кажучи, із 50 мільярдів гривень, котрі щороку привозять із собою туристи, до кримського бюджету потрапляють заледве 10 мільйонів. Однак добробут кримчан напряму залежить від туристичного сезону, бо 100 тисяч сімей (а це понад 300 тисяч людей) працюють у туристичній галузі, і це основне джерело їхнього доходу.
– Чи збираєтеся повернутися до Криму і де маєте намір працювати?
– Так, хочу назад додому, однак ще не розумію, як зможу жити у Російській Федерації. Хоч за походженням я росіянин, виріс у Криму, але люблю Україну, є її свідомим громадянином. Важко також усвідомити, що моя дружина житиме зі своїми батьками, рідними у різних країнах.
Я не готував собі «запасних аеродромів», відмовився працювати у новому кримському уряді, хоч мені пропонували залишитися міністром курортів і туризму, обійняти інші посади. Не погодився також стати заступником Булатова. Поки що не знаю, що робитиму. Турбує лише одне – мешканці України навіть не намагаються почути один одного, і якщо так триватиме й надалі, можемо втратити не лише Крим.