Політика зросійщення, яка тривала століттями, призвела
до того, що частина українців  не
користується рідною мовою. Батьки й діди цих українців не з доброї волі
перейшли на спілкування російською. Система тоді зробила все, щоб витіснити
українську мову зі шкіл, вузів, підприємств, і навіть дитсадків. Тож чи
справедливим буде у вільній Україні на 21-му році незалежності закріплювати
статус-кво мовної політики колишнього колонізатора,  продовжуючи зросійщення  вже зусиллями української влади?

  
Венеціанська Комісія також висловила свою занепокоєність законопроектом
Ківалова – Колісниченка, оскільки цей документ, на її думку, пропонує
використовувати російську мову як державну нарівні з українською чи навіть
замість української мови, що суперечить Ст.10 Конституції України.

  Наслідки
впровадження такої «двомовності» ми вже бачимо наприклад, на Донеччині, де
мешкає 53% етнічних українців, але майже неможливо почути українську мову,
знайти українську школу чи дитсадок. Деструктивні наслідки політики
«двомовності» видно і на прикладі Білорусі, де після прийняття закону про другу
державну мову, перша державна, тобто білоруська, майже зникла з ужитку. 

  Зрозуміло,
що такі кроки робляться для того,  щоб
зберегти й примножити зручний для партії регіонів електорат  — українців, які не говорять українською, не
люблять України і не вважають її своєю Батьківщиною.