Будемо надіятися, що завдяки неодноразовому оприлюдненню на сторінках UkrNews24 інформації про злочинні антиукраїнські сайти, СБУ включило до списку Інтернет-ресурсів, що «пропагують війну, національну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України» й ті, про які писалося раніше.

• voicesevas.ru – «Голос Севастополя»;
• colonelcassad.livejournal.com — «Рупор Тоталитарной Пропаганды»;
• cassad.net — газета «Cassad»;
• warmarker – «Военный маркер».

Все це сайти створені під керівництвом однієї людини, але, звісно, за сприянням третіх осіб. Адже зростання кількості цих ресурсів за час проведення АТО та їх якість говорять про значні фінансові вкладення, які навряд чи зміг би собі дозволити якийсь там блогер Рожин Борис Александрович, що став блогером від безробіття та невлаштованості.

Сьогодні він радіє, як дитя оприлюдненому на «Українській правді» листові від СБУ про прохання до Інтернет асоціації України заблокувати сайти, в тому числі і ті, з якими він працює:

«Горжусь своей работой по «Рупору Тоталитарной Пропаганды» и работой моих коллег по «Голосу Севастополя», «Кассаду», «Красным Советам» и «Военному Маркеру

Такие документы всегда приятно читать. Своего рода признание заслуг со стороны СБУ.

Так же поздравляю с успешной работой товарищей по информационной и организационной поддержке Новороссии, которые не покладая рук трудятся на других ресурсах из списка. Вы молодцы.PS. Симптоматично, что ресурс сектантов Кургиняна «В огне брода нет» в списке опасных ресурсов не значится. И почему я не удивлен?», — написав Рожин.

Радує те, що СБУ нарешті відреагувало на діяльність подібних структур. Пригнічує, що реакція така загальмована. Коли країні загрожує небезпека, урядові організації, що призначені захищати її громадян, мають прикласти максимум зусиль для цього. Це зрозуміло, як Божий день, адже ми, громадяни стільки років своїми податками утримуємо ці структури. Це в нормальній країні. В нашій ці твердження звучать, як іронія.

Зрозуміло і те, що ЗМІ мають висвітлювати все, що відбувається в країні, особливо в такому становищі.

Про телебачення годі і говорити. Про телебачення, звичайне, не кабельне, доступне в самому глухому селі:

1. Інформацію про війну показує лише 5 канал. Інформація одностороння, періодично повторюється протягом доби, що досить серйозно впливає на стан роздратування глядачів. Односторонність і акцентованість пригнічує, обмеження інформації не дає можливості думати самостійно. Час від часу 5 канал то «заміновують», то проводять «профілактику», тоді країна залишається без оперативних новин.

2. Інші канали заради пристойності у новинах розповідають про ситуацію у країні, але це або дублювання інформації з 5 каналу, або місцеві, малозначущі новини. Решту часу показують російськомовні фільми про Санкт-Петербурзьких поліцейських, турецьких наложниць чи «мильне кохання». Ані розвиваючих, ні українськомовних, ні аналітичних програм немає. Багато чого немає з огляду на воєнний стан на Сході. Це наштовхує на думку про «Лебедине озеро» у серпні 1991, або брак коштів у власників каналів, або на брак розуму і совісті у тих же власників каналів.

3. Як пише DW Грузія та Литва вже мають досвід протистояння російській пропаганді. У 2008 році грузинські телеоператори поступили надзвичайно мудро і патріотично — вони вимкнули вісі російськомовні канали і вилучили з показу російські передачі і фільми.

«Під час війни держава не видавала жодних указів, але за неофіційною згодою трансляція російських каналів припинилася всюди. Не лише на телебаченні, але й в інтернеті», — розповідає юрист Інституту розвитку свободи інформації в Грузії Уча Сетурі.

Але самою забороною в умовах глобальної Інтернетуалізації не обійтися. Хто схоче, той знайде можливість дивитися російські пропагандистські канали. Важливо забезпечити альтернативу. А от із альтернативою у нас найбільші проблеми, особливо з телевізійною. Важливо забезпечити людям вибір рівноцінних інформаційних платформ. До їхнього переліку мають увійти, у першу чергу, українські канали, які надають якісну та об’єктивну інформацію про події у регіоні та країні. На сьогодні сказати, що в Україні є такі канали неможливо.

Про Інтернет:

Тут ситуація трошки краща. Вже те, що СБУ просить відреагувати Інтернет асоціацію України дає надію, що лід зрушився. Головне, щоб не стало пізно.