Жодна влада, навіть дуже демократична, в глибині душі недолюблює журналістів. Особливо зубастих, принципових, непідкупних. Бо такі журналісти, на відміну від «придворних», створюють владі не «теплу ванну», а «холодний душ».
Недаремно у всьому світі представників засобів масової інформації називають «ланцюговими псами демократії», бо вони завжди насторожі, не дозволяють владі розслаблятися, прискіпливо спостерігаючи за кожним її кроком, аби не оступилася… А що вже казати про владу, яка тяжіє до авторитаризму та диктатури. Для неї чесний, незалежний журналіст — це потенційний ворог!
Під час Єврореволюції чи не найбільше постраждали саме журналісти, як українські, так і зарубіжні. Вони не стали випадковими жертвами протистоянь, як це часто трапляється під час воєнних конфліктів. В Україні спецпризначенці, що стоять на сторожі режиму, цілеспрямовано, «прямою наводкою» застосовують силу до представників ЗМІ. Колеги, що працюють в гарячих точках, зокрема на вулиці Грушевського, більше не вдягають спеціальних жилетів «Преса», оскільки стають мішенями для обстрілу з боку «Беркута».
«Журналістські посвідчення, ідентифікаційні жилети з написом «Преса», фото- та відеоапаратура стали не захистом, а подразнювальним фактором. Уряд продовжує підтримувати клімат залякування медіа, включно з посиленням законодавчих обмежень, які звужують права українців на висловлення протесту, на громадянську активність та свободу слова, включно з нормами, які криміналізують наклеп», — йдеться у заяві Національної спілки журналістів.
Чому «Беркут», який два місяці воює з власним народом, б’є і прицільно стріляє саме в журналістів? Бо журналісти як і народ, по інший бік барикад. І в прямому, і в переносному значенні. І влада, і його підручний «Беркут» сприймають мас-медіа як учасників конфлікту, оскільки журналісти заважають їм будувати поліцейську державу, де має панувати атмосфера страху та покори. А саме такою є мета режиму. Саме заради цього з особливою жорстокістю розігнали сумирний студентський Майдан, били та арештовували протестувальників на Банковій, викрадали і катували активістів з вулиці
Грушевського та автомайданівців… Все це робилося для того, що зупинити хвилю протестів, щоб люди боялися виходити на мітинги, від гріха подалі сиділи удома і не висовувалися. Але жахливі картинки звірств «правоохоронців», які по-звірячому дубасять мирних демонстрантів, фіксація їхніх незаконних та глибоко аморальних вчинків замість страху викликали зворотну реакцію — спротив. Влада прорахувалася. Садисти в наших горе-правоохоронних органах роками безкарно чинять свої звірства за мурами райвідділів чи СІЗО. Те, до чого звикли (вибивати зізнання катуваннями), зручно робити в тіні. Як будь-які сили зла, вони панічно бояться світла — чи то спалаху фотоапарата, чи вогника ввімкненої відеокамери. І раптом завдяки журналістам, які опинились на передовій, світ побачив звіряче обличчя «Беркута» — лежачих людей, яких добивають кийками і ногами, понівечених протестувальників і журналістів, тортури і знущання з полонених… Ці моторошні кадри завдали нищівного удару по залишках репутації саме влади (бо репутація української міліції вже давно нижче плінтуса), викрили її справжні наміри.
Преса — це лише дзеркало. На жаль, влада забуває давню мудру приказку: «Нема чого на дзеркало нарікати, коли пика крива…», пишет wz.lviv.ua.
На жаль сучасні журналісти в своїй більшості «духовні садисти», тому що сіють ворожнечу та однобоко висвітлюють тільки «заказні факти» (мабуть відпрацьовують гроші своїх хазяїв)
Такі поци як ти пишуть всяку «муйню»