Практично з першого місяця української революції в українському медійному просторі почав активно з’являтися російський експерт Андрій Ілларіонов. Ілларіонов є колишнім радником Володимира Путіна, на сьогодні працює в Центрі глобальної свободи та процвітання Інституту Катона у Вашингтоні та є засновником і керівником незалежного Інституту економічного аналізу у Москві, пише ZAXID.NET.
Останніми роками проживає Андрій Ілларіонов у двох містах: у Вашингтоні та в Москві. Хоч російський експерт радше спеціалізується на економічному аналізі, однак в Україні здебільшого аналізує політичну ситуацію, особливо в тій сфері, яка стосується українсько-російських відносин. Ставлення до аналітики Ілларіонова різне – від беззастережної довіри та захоплення до критики і роздратування. Щоб краще зрозуміти, якою ж є аналітика російського експерта, варто спробувати поглянути на його тексти через призму теорії політичної пропаганди із співставленням деяких фактів з його біографії.
Не вдаючись до глибокого представлення теорії пропаганди, підкреслю тільки те, що загалом науковці виділяють такі її типи: «біла», «сіра» та «чорна». В сучасному світі домінує саме останній тип – «чорна» пропаганда. Полягає вона в тому, що інформація поширюється від імені третьої особи чи сторони, яка офіційно не пов’язана з двома існуючими сторонами конфлікту. Як правило, така особа/сторона не має викликати жодного застереження щодо своєї упередженості, представляти нейтральну позицію, а ще краще – публічно демонструвати свою ворожість до тої сторони, пропаганду якої поширює.
Одним з елементів пропаганди є дезінформація – змішування правдивої інформації з брехнею. Як правило, факти подаються такі, які для більшості є очевидними і знаними, тоді вони надають більшої ваги сказаному. У перемішку з правдивими фактами йдуть основні неправдиві твердження, які мають допровадити до помилкових кроків чи до прийняття помилкових рішень. Отож, опираючись на ці основні теоретичні аспекти, перейдемо тепер до самих текстів Андрія Ілларіонова.
Неправильно буде стверджувати, що Андрій Ілларіонов якось раптово з’явився в українському медійному просторі. Тексти російського експерта публікували ще далеко до початку минулорічних листопадових подій в Україні. В 2004 році, коли Ілларіонов ще був радником Володимира Путіна, він дав свою оцінку Помаранчевій революції, наголосивши на тому, що «перемога Віктора Ющенка має допомогти Росії позбутися «імперського» комплексу» щодо колишніх радянських республік…» і після чого «… Росія зможе стати сучасною, демократичною країною, що швидко розвивається». Слова правильні, от тільки варто підкреслити один факт: ще до грудня 2005 року Андрій Ілларіонов продовжував бути радником російського президента. Знаючи, якою жорсткою може бути поведінка вихованця радянської школи КДБ Володимира Путіна, залишається відкритим питання, чому він так довго терпів біля себе радника, який висловлював абсолютно протилежну від офіційного Кремля думку? Адже ми пам’ятаємо, як болюче Росія сприйняла повторні вибори в Україні, але вимушена була їх визнати. Зрештою, тоді Володимир Путін тільки вибудовував свій імідж в Росії та світі.
А тепер детальніше перейдемо до аналізу висловлюваннь, інтерв’ю, статтей, які датуються періодом з листопада 2013 року до середини березня 2014 року, хоча велике інтерв’ю Сергія Лещенка з Андрієм Ілларіоновим з’явилось на шпальтах «Української правди» ще на початку жовтня 2013 року. І варто зауважити, що тоді екс-радник Путіна наголосив, що всі його аналізи базуються на доступних джерелах, які можна знайти в публічній сфері, і він не розкриває інформації, яку йому вдалося отримати під час роботи, тобто Ілларіонов заявив, що жодним чином не надає інсайдерської інформації. Тож, враховуючи цю заяву російського експерта, варто пам’ятати, що Андрій Ілларіонов робить свої аналізи виключно на фактах, наявних у публічних засобах інформації.
Даючи інтерв’ю наприкінці січня, Ілларіонов ствердив: «После торжественной церемонии открытия Олимпиады Россия начнет совершать действия качественно иного рода. Никакого ожидания завершения Олимпийских игр не будет. 7–8 февраля начнется давление на Украину по всем направлениям». Такий висновок експерт робить на підставі аналізу російських медіа та після публічних виступів Володимира Жириновського й одного з радників Володимира Путіна Сергєя Глазєва.
Зрозуміло, що саме Володимира Жириновського часто називають неофіційним спікером Кремля, але невже такі виступи не провокують до роздумів? Відомо, що дуже часто схожі заяви спрямовані на поширення дезінформації та прийняття неправильних дій. Знаючи, як може професійно діяти Росія, видається досить наївним повірити в те, що таємний план так просто впускають у медійний простір. Якщо в Україні можна було не стежити за російською пресою чи виступами Жириновського з Глазєвим, то заяви Ілларіонова почали перепощувати практично всі. Логічно виникає запитання: Андрій Ілларіонов справді сприйняв російський спіч як правдивий чи сам виконав роль такого спічу в Україні?
Як ми знаємо з подальшого розвитку подій, наголошення Ілларіонова, що Росія почне діяти в Україні в перший тиждень Олімпіади, не було правдивим. Тільки після завершення Олімпіади Росія почала широкомаштабну окупацію Криму і дестабілізацію Східної та Південної України. Саме після закінчення Олімпіади до Криму почали з’їжджатися так звані «зелені чоловічки» з Росії. І недарма Росія почала свої операції в Україні після Олімпіади, адже в розпал ігор, коли практично весь світ сконцентрувався на спортивних змаганнях, російська агресія в Криму могла б допровадити до зриву Олімпійських ігор та закарбуватись в історію виключно негативно. Путін, який хоче виглядати переможцем в усьому, за що береться, навряд чи хотів би отримати відвертого «ляпаса» на Іграх, в які вклав .
Ще цікавішим виглядають дві тези з тексту та виступу Андрія Ілларіонова, які з’явились наприкінці лютого та на початку березня. Один текст, «Страшная месть», який він розмістив на своїй сторінці «Живого журналу», розповідає, чого хоче Путін: «Не совсем правы те, кто говорит: Путин хочет воевать. Сейчас Путин не хочет воевать. Сейчас он хочет, чтобы воевали в Украине». Отож, Андрій Ілліріонов, пише про те, що Росія в Криму та в інших українських регіонах створює ситуацію, яка має спровокувати горомадянську війну. Тому він чітко застерігає нову українську владу: «…чтобы выстоять, выдержать, проявить терпение, сдержанность, выдержку». Цей текст з’явився 28 лютого, коли російські війська вже активно проводили свої акції в Криму під виглядом місцевої самооборони. Ілларіонов не сказав нічого нового, він просто констатував факт, однак закликав до спокою.
Але вже за тиждень, беручи участь у програмі «Шустер LIVE», пан Ілларіонов, який спочатку дуже активно відреагував на вживання до нього епітету «радник Путіна», почав закликати український уряд до «активних дій», оскільки Україна на вирішення конфлікту і збереження незалежності «має тільки два дні».
Цікаво й те, що як приклад для України Ілларіонов запропонував дії Фінляндії 1939 року. Всі, хто добре вчив історію, знає: 1939 року розпочалася російсько-фінляндська війна. Отже, Ілларіонов відкритим текстом закликав до того, щоб Київ почав військову кампанію проти російських військ у Криму, які продовжували видавати себе за «зелених чоловічків». І такий заклик саме базувався на твердженні, що Росія за два дні визнає Крим своєю територією, просунеться своїми військами на територію південно-східних областей, а потім і ліквідує всю Україну як незалежну державу.
Безперечно, погроза можливою втратою незалежності – дуже міцний аргумент. От тільки знову виникає запитання: чому так різко змінються думка Ілларіонова щодо того, як має поводитись українська влада? Карколомно події у Криму з 28 лютого по 7 березня не змінились, кримський сценарій практично всі добрі аналітики прочитували і розуміли, що в такій ситуації, яка склалась, Україна самостійно не може захистити Крим. А от кровопролиття, яке так активно провокував Кремль, про яке писав Ілларіонов ще 28 лютого, могло б дозволити Росії таки почати широкомасштабну військову акцію проти України і перейти на її материкову частину. А тоді загроза втрати незалежності була б надзвичайно близькою до дійсності. Залишу питання відкритим: для чого пан Ілларіонов пропонував Україні вступити у відкриту війну? Від звичайного неправильного аналізування фактів чи типового дезінформування? І тому досить непрофесійними виглядають слова пана Ілларіонова, коливін говорить, що ніколи не закликав Київ застосовувати зброю в Криму. А що тоді зробила Фінляндія 1939-го? Якщо пан Ілларіонов закликав українську владу діяти так, як 1939 року зробила Фінляндія – вступила у війну з Росією, втратила частину своєї території, але зберегла незалежність, то хіба це можна назвати «И я никогда не говорил, что необходимо открывать огонь»?
Схожий характер мав грудневий аналіз російського експерта. Тоді, аналізуючи можливі сценарії розвитку подій в Україні і концентруючись на аналізі євроінтеграційних настроїв, Ілларіонов підсумовує, що вся праця російської пропаганди та російських спецслужб буде спрямована на розгортання внутрішньоукраїнського конфлікту, який може бути спровокованим і затягнутись на довший час. Цікаво, що вже тоді, подаючи результати соціологічних досліджень, за якими більшість українців виступають за євроінтеграцію, і при тому, що в Україні тоді практично не було антимайданів, Ілларіонов чітко говорить про внутрішньоукраїнський конфлікт. На підставі чого екс-радник Путіна говорить про це? Адже дані, якими він оперує, радше заперечують його твердження. Знову Ілларіонов радше відповідає на питання «що буде», аніж «що буде, враховуючи певні умови». Враховуючи тодішні умови, саме внутрішньоукраїнський конфлікт виглядав найменш реальним, навіть при спробі російської дестабілізації. Однак із залученням російських диверсантів, п’ятої колони такий конфлікт зараз виглядає цілком реальним. Чи знав Ілларіонов про те, що така група російських диверсантів готується? Якщо так, то звідки у нього була така інформація і чому він не подавав її як один з аргументів на користь свого твердження?
Після зміни влади та початку російської агресії на Крим Ілларіонов знову активно заговорив про те, що Росія намагається спровокувати повноцінну громадянську війну, щоб створити «руїну номер два». Цікаво, що саме в цьому твердженні Ілларіонов впроваджує слова Кремля «Україна – руїна» в альтернативний до нього дискурс. Безперечно, російські спецслужби активно працювали над розгортанням внутрішньоукраїнського конфлікту. Але що дало підстави стверджувати, що він «може затягнутись на довший час»? Чи, можливо, пан Ілларіонов опирався на свою, добре перевірену інформацію з «надійних» джерел? Якщо про щось дуже довго говорити і повторювати, то це «щось» може набрати реалістичності. У будь-якому разі, коли більшість аналітиків, опираючись на соціологічні опитування, не бачила підстав для внутрішньо українського конфлікту, колишній радник Путіна часто про це говорив.
На початку лютого, за кілька днів до початку Олімпіади та за два з половиною тижні до розстрілів на Майдані, Ілларіонов знову озвучив свій аналіз щодо української ситуації. Однак, як видається, найважливішим у цьому аналізі був такий меседж: «либо Янукович применит насилие… либо Кремль сделает ставку на кого-нибудь другого». Розвиток подальших подій нам відомий. Янукович застосував силу, але вимушений був утікати з України. Ілларіонов називає два прізвища, якими Кремль міг замінити Януковича: Клюєв та Медведчук. І один, і другий мали просто мінімальну підтримку не лише українського суспільства, але й так званого політично-олігархічного естеблішменту. Без такої підтримки важко собі уявити, щоб хтось із них зумів стабілізувати ситуацію в Україні. Видається навпаки – особливо після подій грудневих та січневих саме ці два прізвища були такими, які викликали чи не найбільше незадоволення у населення й частини політикуму. То чи справді Кремль міг робити ставку на них? Питання залишається відкритим, як і те, чи справді Андрій Ілларіонов аналізував ситуацію з Януковичем і його підтримкою Кремля, чи подавав черговий сигнал до тих, хто підтримував Януковича і Росію, що тільки застосовуючи силу ви не втратите підтримку Білокам’яної? Те, що у своїй політиці в Україні Володимир Путін опирався на Медведчука і найближче оточення Януковича, не було жодною новиною, однак чи настільки російський президент недалекоглядний, щоб своїх «підопічних» з практично нульовою суспільно-політичною підтримкою ставити на чолі країни, якою він хоче керувати?
Якщо поглянути на біографію самого Андрія Ілларіонова, то тут також у багатьох може виникнути кілька питань. Чому такого опозиційного, цінного та сильного аналітика російська влада так ніколи і не переслідувала? І чи справді пан Ілларіонов є знаним і авторитетним у середовищі своїх американських колег, як про це в інтерв’ю з ним написали Мустафа Наєм та Сергій Лещенко?
Росія, крім відкритої агресії, зараз веде потужну інформаційну війну проти України. Зараз ми маємо дуже добре розуміти, що інформаційна війна, а також використання в ній пропаганди – це один із ключових видів зброї у нових реаліях воєнного часу.