Ось уже
шість років поспіль як ГПУ та МВС не можуть провести елементарне вимірювання
ширини вул. Набережно-Рибальської у місці ДТП. З метою фальшування обстановки і
обставин ДТП від 14.11.2006 р – не процесуальна особа Дроздов навмисно
написав ширину у 24.9 м при дійсний ширині у 24.0 м. Факт фальсифікації схеми
ДТП було встановлено слідчим шляхом іще 15-16.01.2007 року на мою скаргу від
27.11.2006 р до МВС України. Але ці матеріали приховали, розкидавши їх по
різних томах справи. А у 2009 р було встановлено ГСУ МВС України факт
відсутності (крадіжка) відео- і фотоматеріалів з фіксації місці ДТП. А ГПУ
цього ніяк «побачити» не може. Тому:

Караванний убивця
— щеня у порівнянні з працівниками міліції та прокуратури, які виконують замовлення
родини судді  Васильченко та сідді
Луценка на знищення мого сина шляхом фальсифікації кримінальної справи за
скоєне Васильченко ДТП, у якому вона покалічила свого шефа — суддю Луценка.
Караванний убивця вчинив убивство спонтанно, рятуючи своє життя. Інстинкт
звіра. Інстинкт самозбереження. А звірі від МВС та прокуратури, які цілком
свідомо вбивають мого сина, мене та членів моєї родини, а це:  інспектор УДАІ Дроздов; слідчі  системи МВС Карман, Блонський, Пастернак,
Пурлінський та Тетерук; експерт ДНДЕКЦ МВС 
Шкуров  та слідчі МВС по лінії ДТП,
а  нині адвокати Паєта та Анатолій
Суткович; експерти ХНДІСЕ МЮ Корчан, Свідерський та Наталія Сила; працівник ГПУ
Василина та працівники  прокуратури
Подільського району, які не виконують рішення Подільського райсуду Києва щодо
обов’язкової перевірки кожного факту злочинів вчинених вище названими особами з
метою не розоблачити (російською мовою краще звучить) злочину вище названих
осіб та з метою домогтися від суду притягнути до кримінальної відповідальності
мого сина — це свідомі убивці в буквальному смислі слова. За свій злочин
вони  отримують нагороди та різні блага
від держави. Таким чином — Держава, яка спонсорує фальсифікаторів злочину проти
невинних людей — сама є державою-убивцею. Де ми, панове, живемо? Чому так
галасуємо з приводу звіра-вбивці і не спитаємо належним чином з тих, хто є
вбивцею за рахунок платників податків з наших кишень?

Я особисто підписав у прокуратурі статтю про кримінальну відповідальність
за вказаний у заяві кожен факт вчинення злочину службовими особами проти мого
сина. Адже не виконано жодної вказівки прокуратури міста Києва, експертизи
будуються у супереч законам фізики, математики і геометрії. Фальшування місця
ДТП доводить космічна зйомка місця ДТП, виконана за місяць до вчинення ДТП
тощо. Всього не опишеш у короткому коментарі, але усе можливо прочитати в
Інтернеті, набравши моє ім’я і прізвище 
та просто клікнути.

До вчорашнього дня (04.10.12) я і гадки не мав, хто з чинуш приїздив на
місце ДТП та налаштував працівників міліції на фальсифікацію матеріалів справи
проти мого сина. Чиї це такі круті «джипи» видні на фотографіях з місця ДТП
(які для приховування цього факту були викраденими слідчим Пастернаком зі
справи, але віднайдені мною), і хто це такий поважний стоїть біля авто
Васильченко разом із Васильченко та цілим натовпом її підтримки, а на віддалі
сиротливо стоїть мій син.

На його біду, я у цей день виїхав до Одеси для захисту працівника
прокуратури Суворовського району, проти якого ГПУ порушило кримінальну справу.
Справу через суд я закрив., але не зміг бути на місці ДТП для порятунку сина
від «оболонських кілерів».

Вчора на судовому засідання свідчення давав суддя Луценко, який заявив, що
на місце ДТП за його телефонним викликом приїздив його колега суддя Оболонського
райсуду Києва Пшонка Роман Миколайович та 
сестра Луценка.  Таким чином
Луценко намагався довести свою значимість та марну потугу захисту, який на
1000% зібрав докази невинуватості мого сина.

Коли я вийшов після суду на вулицю, то Луценко заявив мені, що Пшонка,
племінник Генерального прокурора Пшонки, запевнив його і суддю Васильченко, що
його дядько дав слово, що її нізащо не посадять, а за її злочин сидітиме мій
син.

Таким чином, усе стало на свої місця і дало пояснення викладеному у листі
ГПУ за підписом заступника (на той час) Генерального прокурора України В.
Пшонки. Текст:

«15.01.10 № 04/2/1-556-09, це мій ідентифікаційний код у прокуратурі для
відповіді на усі мої заяви до неї зі зміною лише дати надання
відповіді-відписки. Борківському В.В.  
Ваше звернення з приводу неналежного розслідування кримінальної справи
та інших питань розглянуто (оце, та з інших питань, без чіткого зазначення яких
саме питань та надання по них конкретної відповіді як це вимагає ст. 40 КУ –
відоме усій Україні – це банальна прокурорська відмазка). … Що стосується Ваших
доводів з приводу фальсифікації кримінальної справи слідчим Подільського РУ ГУ
МВС України в м. Києві Пастераком Д.Я., винесення неправдивого висновку
експертом НДЕКЦСЕ ГУ МВС України в м. Києві Шкуровим О.М., а також дій судді
Луценка О.М., то їх перевірено прокуратурою м. Києва.

За результатами перевірки 07.010.2009 відмовлено в порушенні кримінальної
справи по п. 2 ст. 6 КПК України (за відсутністю в діяннях складу злочину). На
даний час матеріали перевірки знаходяться у Печерському районному суді м.
Києва, який перевіряє законність прийнятого рішення.

Перевіркою також встановлено, що Ваші попередні звернення Генеральною
прокуратурою України розглянуто відповідно до чинного законодавства.

Заступник генерального прокурора України 
/особистий підпис/  В. Пшонка»

Дійсно, це я особисто оскаржив до Печерського райсуду незаконну постанову
працівника прокуратури м. Києва Клюге, не плутати із заступником прокурора
Київської області — Клюге.  10 січня 2010
року суддя Підпалий В.В. скасував постанову як незаконну, і вказав, що потрібно
проводити перевірку належним чином, а не творити банальних відписок. Тобто, В.
Пшонка набрехав мені, що мої скарги «розглянуто відповідно до чинного
законодавства». Це підтверджує слова судді Луценка про слова племінника В.
Пшонки Романа Пшонки, рідного брата В. Пшонки, який свого часу працював у цьому
ж Оболонському суді, а згодом – заступником Вищого спец суду з цивільних та
кримінальних справ. Зараз вийшов на пенсію, але родина і зв’язки залишилася.

Отримавши постанову Печерського райсуду – прокуратура Києва відфудболила
матеріали непровірки до прокуратури Подільського району Києва, яка двічі писала
аналогічні Клюге постанови, я їх двічі оскаржував до Подільського райсуду, який
двічі їх скасовував. Прокуратура двічі писала до Апеляційного суду Києва
апеляції на постанови суду першої інстанції, але Апеляційний суд їх двічі
залишав без задоволення, а постанови Подільського рай суду у силі. Я ЗНІМАЮ
КАПЕЛЮХА ПЕРЕД УСІМА ЦИМИ СУДДЯМИ, ЦЕ ДІСНО ПОРЯДНІ СУДДІ, ДАЙ БОГ ЇМ ЗДОРОВЯ.

У всіх постановах суду чітко вказано, що прокуратура не проводить ніякої
перевірки, а пише, як і В. Пшонка «проведеною перевіркою порушень не
встановлено», тому суд зобов’язав прокуратуру провести перевірку, а не писати
неправду, що перевірка проведена. Але з березня 2012 року прокуратура
Подільського району перевірки не провела, а набрехала у ГПУ, що суд її останню
апеляцію Апеляційний суд не розглянув.

Я подав до ГПУ заяву з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності
працівників Подільської рай прокуратури за злісне невиконання трьох рішень
суду. ГПУ 18.07.2012, листом № 06/1-556-09 (де 1-556-09 є моїм ідентифікаційним
кодом від ГПУ)  переадресувала мою заяву
заступнику  прокурора Києва С.О. Софієву.

Заяви про злочин розглядаються у триденний термін, але лише через місяць,
16.08.2012 року я отримав лист за підписом старшого прокурора відділу А.А.
Шеперуна з повідомленням, що перевіркою встановлено, що апеляція Подільської
райпрокуратури не розглянута, тому і не має злочину з невиконання рішення суду.

 Я тут же надав  особисто А.А. Шепетуну копію ухвали  Апеляційного суду від 27.03.2012 року про
відмову рай прокуратурі у задоволені її апеляції та залишення у силі постанови
Подільського райсуду та надав докази 
щодо отримання прокуратурою Подільського району з Подільського райсуду
іще 19 квітня 2012 року справи з постановою апеляційної інстанції.        

Але знову пройшло більше місяця – і ні гу-гу. І лише вчора суддя Луценко
розкрив таємницю мовчання прокуратури у зв’язку з кришуванням злочину проти
мого сина паном Генеральним прокурором України В. Пшонкою на замовлення його
племінника Романа Пшонки.