Путін вирішив повторити подвиг автора проекту «Російська імперія»…

Російська Федерація хоче «приєднати» до себе Європу. Або – інтегруватися в Європейській союз разом із новоутвореним Євразійським, потягнувши за собою Білорусь, Казахстан і Вірменію. Словом, Володимир Володимирович Путін вирішив повторити подвиг автора проекту «Російська імперія», Петра Олексійовича Романова, більше відомого, як Петро Перший. Тобто, прорубати нове, ширше вікно в Європу.

Причому «прорубати» — в прямому значенні цього слова. Силою, нахрапом, грубо, з широким російським розмахом. Тим прикріше, що процес рубання проходить через Україну. Іншого напрямку до Європи в пана Путіна просто не існує. Якщо на цьому шляху Україну доведеться вирубати під корінь, російського лідера це навіть більше вдовольнить. Адже основний геополітичний конкурент буде знищений як суб’єкт держави й перетворений на черговий федеральний округ Російської Федерації.

Сказане вище – зовсім не фантазія. Й навіть не припущення доморощеного футуролога. Факт не підлягає сумнівам, бо саме ці наміри своєї держави дослівно озвучив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, виступаючи 23 травня на московській міжнародній (!) конференції з питань безпеки.

Зокрема, пан Лавров традиційно звинуватив Захід у нерозумінні російських інтересів у вирішенні «української проблеми», котру сама Росія й створила. Звичними також є його закиди до Європи в перетягуванні на себе «української ковдри» та взагалі нечесній боротьбі за зони впливу. Проте потім прозвучало щось абсолютно нове.

Очільник російського МЗС заявив: «Європейські країни відмовились від роздільних ліній та історичного шансу створити нарешті спільний простір миру, безпеки та стабільності. Європа ставить пострадянські країни перед вбором між Сходом і Заходом». Після чого закликав Захід почати процес, цитата, «створення спільного економічного та гуманітарного простору від Лісабона до Владивостока».

Не треба нагадувати: жоден російський державний чиновник, тим більше, такого рангу, як Сергій Лавров, ніколи не дозволить собі висловити публічно, та ще й на міжнародній конференції, власну думку. Слова міністра закордонних справ напевне узгоджені з президентом РФ. Отже, вустами Лаврова глаголить Путін. А значить, намір російського президента – інтегруватися з Заходом. Котрий Володимир Володимирович нещадно розкритикував 10 лютого 2007 року на міжнародній конференції з безпеки в Мюнхені.

У своїй промові, котра стала знаменитою та навіть програмною, Путін розбомбив однополярний світ. У якому ніхто не розуміє, що таке справжня демократія. Адже, на думку Путіна, крім думки більшості існує ще й думка меншості, з якою теж треба рахуватися. До речі, ця концепція вже за рік була застосована під час російсько-грузинської війни, коли РФ реалізовувала право Абхазії та Південної Осетії відділитися від «суверена». А нині задеклароване Путіним у Мюнхені «право меншості» реалізується на Сході України під концептуальним гаслом «Почуйте Донбас!» і супровід автоматних черг.

Повертаючись до витоків актуальної російської зовнішньої політики, варто нагадати: послухавши Путіна, частина депутатів бундестагу заговорила про оголошення нової «холодної війни». Їм опонували оптимісти, котрі переконували: «залізної завіси», як колись, не буде. Бо Росія надто міцно зав’язана з Заходом, який нищівно критикує. Варто було Україні навіть через ігри Віктора Януковича наблизитись впритул до початку процесу інтеграції в ЄС, світ тут же зрозумів: скептики в лютому 2007-го були праві. Путін оголосив війну всьому світу, а в Україні військові дії ввійшли в гарячу фазу майже відразу, бо ми – найближчі сусіди Російської Федерації. Тепер уже про «холодну війну» та «залізну завісу» не жартують – ці питання всерйоз обговорюються, й вже є кілька планів їх реалізації.

Але правими несподівано виявилися й ті західні оптимісти, котрі переконували себе, Європу й навіть США: Росії вкрай вигідна вестернізація України. Інтеграція найближчого сусіда до європейської демократичної спільноти, де домінують права людини та верховенство права взагалі, допоможе самій Російській Федерації безболісно наблизитися до європейської спільноти. Що, поза сумнівом, рухатиме велику Росію вперед, на Захід. Отже, Україна мусила стати містком між РФ та ЄС, а в перспективі – і між США.

Виявляється, Путін таки хоче в Європу. Слова пана Лаврова про «єдиний простір від Лісабона до Владивостока» — не образний вислів. І точно не вимагають двозначного тлумачення. А домінувати на цьому єдиному просторі планує Російська Федерація.

Саме так Володимир Путін розуміє формат російських інтеграційних процесів. Свого часу країни-переможці в Другій світовій війні ділили Німеччину та загалом Східну Європу на сфери впливу. Тоді великий, без перебільшення, диктатор товариш Сталін шкодував, що доводиться «ділитися» з США та Британією. Крихкий мир між учорашніми союзниками у війні проти фашизму зруйнувався досить швидко. Уже 5 березня 1946 року Вінстон Черчілль у Фултоні говорить знамениту промову, котра поклала початок першій «холодній війні». Серед іншого, в ній наголошувалося на обмеженні демократії в тих країнах, котрі потрапили під політичний вплив СРСР.
Зі слів Лаврова ясно: план Путіна – не лише відновлення Росії в кордонах Радянського Союзу. Йому потрібен вплив на весь колишній соцтабір у Східній Європі. Та в перспективі – поширення експансії на Захід, аж до Португалії. Причому Україні в цих процесах не відводиться жодної ролі.

Наша держава, згідно цього плану, повинна втратити суб’єктність, розчленуватися на федеральні округи, отримати російську як другу державну й навіть не стати членом Євразійського співтовариства – частина Росії входить туди автоматично. Є ще інший варіант: Росія «відпускає» Україну в обмін на значне підвищення власного статусу на Заході. Це означає: або мир та безпека на російських умовах – або Україна з Європою не буде ніколи…