• Пт. Май 27th, 2022

"Росія становить загрозу для світу в сьогоднішньому вигляді" — Дмитро Потєхін

Україні потрібна національна школа ненасильницького спротиву й державного управління.

Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповів політичний експерт, ідеолог ненасильницького спротиву Дмитро Потєхін.

Дмитро Потєхін, політичний експерт, 38 років. Народився в Києві у сім’ї історика Олександра Потєхіна та антрополога Інни Потєхіної. Закінчив факультет міжнародних відносин Київського гуманітарного інституту. Пізніше вчився в Будапешті та Стенфордському центрі демократії, розвитку та верховенства права. Працював політичним аналітиком в посольстві Японії в Україні. В 2002- му допоміг започаткувати Громадське радіо. Координував кампанію чесних виборів в 2004-му. Один із засновників «Гостинної республіки». Консультував демократичних активістів десятків країн світу. Має доньку та двох синів.

В Україні відбулася революція. Як ви оцінюєте Майдан в цілому?

— Жертв можна було уникнути. Насилля ускладнило повалення Януковича і зараз ускладнює зміцнення демократії. В 2004-му жертв не було. Тоді спроба клану Януковича узурпувати владу була зупинена. Без жодного загиблого.

Можна було уникнути жертв і тепер?

— Ненасильницький спротив – не панацея. Він спрощує повалення режимів та збільшує шанси на зміцнення демократії, але не може гарантувати цього. За останні сто років приблизно половина кампаній спротиву без застосування активістами насилля досягає успіху, натомість кампанії, які вдаються до насилля – лише чверть.

На чому ґрунтуються ці висновки?

— На дослідженнях колег, власному досвіді з активістами в Україні та інших країнах.
Зокрема росіян, іранців, киргизів, єгиптян та венесуельців.

Консультували громадян під час Євромайдану?

— Зробив декілька тренінгів напередодні, але я не координував кампанію.

Чому?

— Активісти стали значно просунутішими. Складно допомагати людям, які вважають, що все вміють та знають.

Хіба Євромайдан не намагався бути мирним протестом?

— Намагався.

То в чому проблема?

— Зокрема в тому, що він намагався бути мирним протестом. Ненасильницький спротив – це інше.

Яка різниця?

— Спротив – спосіб ведення конфлікту, а не підтримки миру. Ненасильницький спротив уникає при цьому насилля. Протест спрямований на зміну політики, але не обов’язково ставить під сумнів легітимність режиму. Спротив не визнає право певного режиму на представництво людей та здійснення політик й спрямований на його повалення.

Це правда, що ненасильницький спротив довший і працює лише в країнах, де режими не дуже жорсткі, а проти бандитів він неефективний?

— Це міфи. Ненасильницький спротив перемагав в країнах з дуже жорсткими режимами, які вдавались до вбивств, зокрема масових. Жорсткість режиму впливає просто на стратегію та вибір тактик. Етичні уподобання диктатора та найманців при цьому не мають особливого значення, бо успіх ненасильницького спротиву режиму не залежить від його готовності йти на компроміс. Він більше залежить від визнання нелегітимності.

Хіба може просте невизнання легітимності змінити режим?

— Так, має також бути дія. Але варто починати з питання про легітимність. Спосіб думання про режим впливає на вибір та ефективність дій проти нього.

А в чому була нелегітимність Януковича?

— В узурпації влади з 2010-го року. Була нелегітимна спроба змінити Конституцію.

Хіба Майдан не вимагав відставки?

— Вимагав. Але узурпаторів не відправляють у відставку – їх арештовують чи в інший спосіб відсторонюють від влади й оголошують вибори. Натомість опозиція ходила на переговори з ним як з президентом, «Беркут» бив людей, а зі сцени Майдану лунали мантри про мирний протест. Це не могло не радикалізувати людей аж до насилля. При цьому силовики продовжували виконувати його вказівки як легітимного президента, а дехто й досі його вважає президентом.

Хіба це не абсурд?

— Це значно сумніше, ніж абсурд. Називання Януковича президентом було не просто участю в узурпації, а помилкою, яка призвела до кривавих жертв. Навіть опозиційно налаштовані люди впродовж чотирьох років фактично вводили в оману українців щодо легітимності Януковича. Зокрема й бійців, які й виконали злочинний наказ.

Ну не могли ж всі помилятись впродовж останніх чотирьох років?

— Ну інакше залишається припустити, що всіх їх купили. А це не так. Вони здебільшого порядні люди й жили на західні гранти, а не на гроші режиму. Це просто помилка. Багато людей просто робило це за звичкою. Хтось мав звітувати про проекти покращення законодавства, а це складно робити без контакту з режимом. Частина експертів вважали, що підписання угоди про асоціацію та торгівельної зони з ЄС змусить режим виконувати європейські вимоги. Узурпація заради євроінтеграції – аналітична конструкція, але зовсім не європейська чи демократична традиція. А силовики не знали про нелегітимність режиму й виконували його накази аж поки не втік Янукович.

А львівський «Беркут», який відмовився підпорядковуватись й їхати на Київ?

— Було складання повноважень й особисте приєднання до спротиву. Це добре. Втім, цього зазвичай недостатньо. Готовність режиму до силового придушення суттєво знижується, коли перехід відбувається саме без складання повноважень та, відповідно, зброї. Коли службовці згадують, що вони присягались народу, а не нелегітимному керівництву.

Як Помаранчева революція і Майдан змінили свідомість людей?

— Не знаю. Для цього потрібно трошки часу і хороша соціологія. Не факт, що змінили й не факт, що на краще. Та й різні люди є. В суспільстві від Помаранчевої революції принаймні одне нове покоління, воно трохи інше, але багато тих самих помилок. І як свідчить досвід, потрібна національна школа – й не тільки ненасильницького спротиву, але й сучасного державного управління. Бо нове міністерство освіти, попри те, що ніби й прийшло на хвилі протесту, не поспішає запровадити в освітню програму відповідні курси, хоча є багато експертів з західною освітою та міжнародним досвідом.

Помаранчева революція викликала хвилю кольорових революцій у світі. У який контекст можна вставити наш 2014 рік?

— Це стосується не тільки Помаранчевої революції. Зазвичай демократизація трапляється хвилями. Наразі нема такої хвилі. Можливо через те, що було забагато насилля. Але спроби є. Якщо в Каракасі будуть втілені речі, які нещодавно ми обговорювали в Маямі, режим Мадуро може завалитись вже за кілька місяців. З Кубою дещо складніше, але й там можливе відкриття.

Досвід інших країн має поширюватись на Україну?

— Не обов’язково має, але може. Український теж, до речі. Навіть, якщо це досвід фіаско. Попри різні контексти та культури, активісти схильні робити дуже схожі помилки. Люди більшості країн зазвичай готові коригувати стратегії. Я знаю країну, яка робить все можливе, щоб осягнути розумом її було нелегко. Це не Україна, хоча інколи й здається, що наша країна хоче з нею позмагатись.

Чи можлива революція зараз в Росії?

— Насправді є тільки один надійний спосіб дізнатись, чи можливо повалити режим, – спробувати його повалити. Режим Януковича здавався дуже жорстким. Та коли в 2012-му я започаткував Гостинну республіку, вона, за моїми підрахунками повинна була протриматись впродовж вихідних, натомість активісти там більше восьми місяців демонстрували ознаки бурхливого життя. Тоді стало очевидно, що чутки про нездоланність режиму Януковича були суттєво перебільшені.

Можемо допомогти росіянам повалити Путіна?

— Я не певен, що росіяни готові. Майже в кожній країні, де я допомагав активістам, виникають сумніви щодо придатності досвіду інших країні, але навіть опозиційні росіяни настільки впевнені у винятковості своєї країни, що справді стають винятковими. Крім того, Росія позбавлена покоління, яке б мало хоча б базовий власний успішний досвід повалення диктатур.

Але ж СРСР було розвалено?

— По-перше, як ми всі зараз бачимо, недорозвалено. По-друге, в Росії були протести – і політичні, і громадянські, але Росія отримала незалежність в результаті внутрішньої боротьби за владу та відмови ключових учасників СРСР визнавати його існування. Звичайно Єльцин та його прихильники доклались, але це була політична конкуренція. А розвал СРСР був в першу чергу результатом спротиву націонал-демократичних антиімперських рухів. А в Росії націоналізм імперський, натомість антиімперські настрої легко ототожнюються з непатріотичними. Відсутність практичного сучасного досвіду повалення диктаторів – одна з причини відновлення авторитаризму в Росії.
За винятком Пусі Райот жодної притомної кампанії спротиву нема. Люди є, групи є, а руху нема. Тому Росія не може розвалитись сама. Вона не вміє розвалюватись. От коли її сусіди – в першу чергу Україна – допоможуть організувати, тоді, можливо, розвалиться.

Які переваги, чи, може загрози, це несе світові?

— Росія становить загрозу для світу в сьогоднішньому вигляді. Вона несла їх і раніше, навіть після формального кінця СРСР. Зараз вже майже донесла.

Хтось передбачав такий розвиток?

— Так, дехто досить точно передбачив останні події декілька років тому. Були й достатньо ранні публікації. Цікаві випадки, коли основний висновок виявився правильними, хоча й базувався на хибних, як на мене, припущеннях. Наприклад Джон Мершеймер ще в 1990му опублікував статтю «Чому нам незабаром бракуватиме Холодної війни». Згідно цій теорії світ значно стабільніший в умовах біполярного світу, коли є дві світові потуги, а решта відпочивають. Прихильниками цього погляду на світ не дуже віталось виникнення потужних держав крім США та СРСР, зокрема – націоналістичних та ядерних.
За останні десятиліття світ навчився забезпечувати стабільність в інші способи, не тільки через баланс військової сили. Але Росія не навчилась, і з падінням цін на нафту виявиться, що крім військової сили у неї більше нічого нема.
Анексія Криму була абсолютно прогнозованою. Оскільки режим Путіна не може запропонувати росіянам нічого, крім сумнівного задоволення від імперського статусу, Росія потребує його демонстрації. Щоб впарювати своїм виборцям неорадянщину, Путіну треба раз на рік приїхати в Севастополь і взяти участь у параді. Тому база ЧФ РФ має бути прибрана з Криму.

Чому це сталось саме зараз?

— Україна дала зручну нагоду. Картинок з Києва під час Євромайдану з людьми у військових одностроях навіть без сутичок було достатньо Путіну для виправдання анексії – як перед росіянами, так і частиною мешканців Криму та Сходу. Ще після фактичного програшу Росією війни з Грузією Україна стала монополістом на імперський статус Росії, а після повалення Януковича Москва опинилась перед загрозою втрати цього символу.

Чому Ви вважаєте, що Росія програла війну Грузії?

— Бо для мешканців Росії перемога – це коли взято столицю ворога, червоний прапор над Рейхстагом, прапори ворожих армій звалено на Червоній площі, а Гітлер згорів в бункері. Російська пропагандистська машина грузинів як ворогів росіянам впарила, а показати перемогу не змогла.

0 0 votes
Рейтинг статьи
guest
0 комментариев
Inline Feedbacks
View all comments
0
Would love your thoughts, please comment.x
()
x