Конечно это обвинение химера, потому что осудить за собирание дани с эти же генералов не получается. Кто ж будет давать показания против себя.

Значит не все потеряно,есть и честные менты

Відсутність в інформації прізвищ «генералів» свідчить про її недостовірність (м’яко кажучи)…

Генеральному прокурору
України

В. Пшонці

Борківського Віктора Вікторовича,

захисника у справі № 07-5659

«Щодо притягнення до
кримінальної відповідальності

Міністра внутрішніх
справ України Ю. В. Луценка,

заступника
Міністра-начальника ГСУ МВС України П.В.

Коляду, начальника
відділу ГСУ А.О. Клімова,

начальника управління ГСУ О.Ф. Вакуленка за свідоме

порушення норм ст. ст. 367, 382 КК України з метою

притягнути до
кримінальної відповідальності потерпілого

у наслідок злочину А.В.
Борківського за злочин

І.П. Васильченко, яка
вчинила ДТП з потерпілим»

Заява

Щоб уникнути будь-яких спроб доводити про те,
що ви усі професіонали, а я – дилетант у справі боротьби зі злочинністю і не
маю навіть уяви про роботу працівників правоохоронних органів та порядку
створення і виконання своїх обов’язків членами СОГ – я надаю докази про мою
роботу в ОВС на оперативній роботі та роботі на посаді чергового ОВС тощо (ст. 2-22
дод.). Мене навчили мислити і вперто працювати та аналізувати отримані
матеріали по справі.

Саме мій професійний
досвід і став мені в пригоді під час розкриття службових злочинів проти
конституційних прав мого підзахисного А.В. Борківського, який вчинили Міністр
внутрішніх справ України Ю.В. Луценко та його підлеглі: заступник
Міністра-начальник ГСУ МВС України П.В. Коляда, начальник управління ГСУ О.Ф.
Вакуленко, начальник відділу ГСУ А.О. Клімов, зловживаючи службовим становищем, діяли зі злочинним
умислом, з метою притягнути до кримінальної відповідальності невинну людину – А.В.
Борківського. У такий спосіб названі особи
діяли з метою приховати злочин дійсного винуватця у скоєні злочину –
І.П. Васильченко.

Названі службові особи
не лише свідомо обманювали мене, що вони проводять перевірки викладеного у моїх
заявах щодо фальсифікації матеріалів кримінальної справи

Так, 14 листопада 2006 року, приблизно о 20.00 годині,
на перехресті вул. Електриків та вул. Набережно-Рибальській, на вул.
Набережно-Рибальській, за участю І.П. Васильченко та А.В. Борківського трапилося
ДТП з наявним потерпілим. На місце події, за повідомленням А. Борківського до чергового ГУ МВС України в м. Києві, прибула СОГ у складі: слідчого Кармана,
експерта Блонського та інспектора УДАІ Дроздова.

Оскільки винуватцем ДТП
була І.П. Васильченко, помічник судді О. Луценка, який і отримав травму, то ДТП,
в порушення Наказу МВС України № 888 від 30.08.2006 року «Про затвердження
Інструкції з організації взаємодії органів і підрозділів ВСУ при документуванні
та розслідуванні ДТП», оформлювалося не як місце злочину у порядку вимог ст.ст.
113, 191 КПК України, а оформлювалося як адміністративний проступок.

Названий наказ
підписаний Міністром Ю.В. Луценком, а інструкція розроблена заступником
Міністра – начальником ГСУ МВС України П.В. Колядою. І саме вони обоє стали на
шлях приховування злочину працівників ОВС, які грубо порушили названий Наказ.

У нашому ж випадку, старший СОГ – слідчий Карман — самоусунувся від виконання своїх службових
обов’язків та вимог не лише названої Інструкції, а, саме головне, вимог ст.ст.
113, 191 КПК України. Тобто, слідчий Карман
не тільки не порушив кримінальної справи , а й самоусунувся від участі з
оформлення матеріалів місця злочину. Місце ДТП з потерпілим самочинно оформлював
інспектор УДАІ Дроздов, що й посприяло подальшій фальсифікації ним обстановки
на місці події. Дроздов вносить зміни у встановленні на місці ДТП розміри з
прив’язки обстановки до повітря у вигляді уявних ліній, що не передбачено
жодними нормами права, а згодом вступає навіть у зговір із слідчим СВ Подільського РУ ГУ МВС
України в м. Києві Пастернаком з метою притягнути до кримінальної
відповідальності А.В. Борківського замість І. Васильченко, яка і скоїла
ДТП.

Така удавана нерозбериха на місці злочину, та
самоусунення слідчого Кармана від виконання своїх службових обов’язків, дала
змогу І. Васильченко, від якої разило алкоголем, втекти з місця злочину з метою
уникнути проведення в обов’язковому порядку медичного огляду на стан сп’янінні
технічними засобами. Така обов’язковість, а не підозра щодо знаходження у
стадії сп’яніння, затверджена Наказом Міністра внутрішніх справ спільно із
Міністром охорони здоров’я України та Міністром юстиції України № 114/38/15-18
від 24.02.1995 року «Про затвердження інструкції про порядок направлення
громадян для огляду на стан сп’яніння в закладах охорони здоров’я та проведення
огляду з використанням технічних засобів» (т. 1, ст. 128-133 дод.). Така
обовязковість чітко виписана у абзаці 4 п. 1.1 Інструкції.

У п. 3.2 Інструкції сказано, що на обстеження
направляють працівники міліції, слідчі тощо.
А в п. 3.3 Інструкції вказано: «Що особи, які мають бути оглянуті у
закладах охорони здоров’я (п. 1.1 підпункт 4), повинні бути доставлені до місця
проведення огляду не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його
проведення».

Оскільки п. 1.1 Інструкції передбачено, що підставою
для обов’язкового медичного обстеження на стан сп’яніння є ДТП з потерпілим, то
інших підстав і шукати та придумувати нічого. У нашому випадку, ДТП трапилося о 20 годині, що і є часом виникнення
підстави у порядку п. 1.1 для виконання п.п. 3.2, 3.3 Інструкції.

У п. 3.10 Інструкції чітко і однозначно зазначено, що: «Висновки
щодо огляду особи на стан сп’яніння, одержані в порушення вимог цієї
Інструкції, вважаються недійсними, а винні в цьому службові особи несуть
відповідальність в установленому законодавством України порядку».

В нашому випадку, слідчий Карман злісно порушив
вказаний наказ з метою приховати стан сп’яніння І. Васильченко, яка, начебто,
через чотири години за власним бажанням пройшла обнюхування у нарколога
Ніжинської. Начебто тому, що будь-яких доказів її фіксації у нарколога немає. А
протокол огляду без відповідної фіксації його як бланку строгої звітності,
можливо було виписати і через місяць після ДТП. Але і це грубе порушення будуть
«кришувати» названі у фабулі особи з метою перекласти вину Васильченко на її
жертву – А. Борківського.

З матеріалів кримінальної справи будуть викрадені
слідчим Пастернаком відео та фотоматеріали з фіксації місця ДТП, а усі
експертизи на замовлення слідчих – з грубим порушенням ЗУ «Про судову
експертизу», Інструкції з призначення та проведення судових експертиз та
досліджень, яку затверджено наказом МЮУ, а також Настанови про діяльність
експертно-Криміналістичної служби МВС України, яку затверджено Наказом МВС №
682 від 30.08.1999 року.

Грубі порушення
працівників міліції, й зокрема інспектора УДАІ Дроздова, я вперше я оскаржив до
Міністра внутрішніх справ України Ю. Луценка 27.11.2006 року, адже саме Дроздов, а не слідчий Карман, склав
сфальсифіковану схему пригоди, застосувавши елементарні засоби фальсифікації на
очах А.Борківського, який не міг допустити, що усе це підготовка до вчинення посадового
злочину проти нього.

Так, вимірювання ширини вул. Набережно-Рибальської, по
якій рухалася І. Васильченко до перехрестя, на якому і трапилося ДТП, Дроздов,
знаючи особливості вулиці щодо звуження її протягом 100 м з 26.0 м до 24.0 м з
боку руху Московського проспекту до уявної лінії початку перехрестя відповідно,
Дроздов навмисно провів за 50 м. до уявної лінії перехрестя.

Це добре видно зі схеми
пригоди, бо вимірювання проведено до електроопори № 75 з боку звуження вулиці.
Цю виміряну Дроздовим ширину проїзної частини слідчий Пастернак перенесе на початок повороту, уявну лінію перехрестя,
від якого Дроздов проводив на «око» уявні лінії для фіксації обстановки у місці
події, що посприяє перетягуванню прив’язки Дроздова на віддаль щонайменше 1 м на
бік руху Васильченко.

Отримавши від Дроздова,
через мого товариша В. Глухого, копію схеми пригоди, я відразу зрозумів, що тут
закладена афера (службовий злочин) з боку Дроздова та замовників цього
службового злочину на користь І. Васильченко. Цей факт підтвердив також А.
Борківський, який вказав, що на схемі проставлені не ті дані вимірювання, які
він підписав. Однією з таких фальшивок є дописування цифри 2, через кому, перед
первинною цифрою 5, яка вказувала віддаль заднього бампера його автомобіля від прокладеної
у повітрі «на око» уявної лінії від бортового каменя початку повороту з боку
руху І. Васильченко. На схемі появилися також деякі цифри щодо прив’язок, яких
раніше не було.

На схемі також появилася
така фальшивка, як те, що проставлені Дроздовим крапки з написом «осколки
битого скла та пластикових деталей», були взяті у квадрат з визначенням
приблизного розміру катетів квадрата у 3 метри.

Одночасно я узнав у чергового по Подільському ГУ РУ, у
якому я раніше працював, що кримінальну справу не порушено, а матеріали
поступили з УДАІ як адмінматеріали. Це
викликало у мене подив, бо я працював і черговим у РВВС і прекрасно знав
порядок оформлення матеріалів у наслідок виїзду СОГ, тому негайно виїхав на
перехрестя, де трапилося ДТП, та провів вимірювання віддалі від бортового
каменя з боку руху І. Васильченко до зазначеного на схемі Дроздова місця
зіткнення ТЗ, яке було встановлено членами СОГ, а Дроздов лише провів
вимірювання (моя схема є додатком 2 до заяви).

Оцінивши обстановку, та
розуміючи, що слідчий місця ДТП не оформлював, 27.11.2006 року я подав відповідну заяву до МВС України з
вимогою провести перевірку факту фальшування Дроздовим місця ДТП. Керівники ДАІ МВС України намагалися впевнити мене, що відповідальним
за правильність схеми є старший СОГ слідчий Карман, який перевірив схему
Дроздова та надав її в Подільський РУ. Але я знав брехню керівництва, бо схемку
отримав від Дроздова і вияснив у чергового Подільського ГУ РУ, що саме Дроздов
подав адмінматеріали до чергової частини РУ.

Тому я настояв на
перевірці в повному об’ємі і отримав процесуальні докази фальшування Дроздовим
схеми місця Події (т.1 ст. 49 дод.) Перевірку, слідчим шляхом, провів слідчий
СВ Подільського РУ Д.Я. Пастернак. Він встановив, що ширина проїзної частини
вул. Набережно-Рибальської на початку повороту має ширину 24.0 м, а смуга руху
І. Васильченко – 11 м з подальшим звуженням до 10.5 м на завершенні повороту на
вул. Електриків. Пастернак встановив і той факт. Що правий край руху з боку
руху А. Борківського визначений суцільною смугою, яка пролягає на віддалі 10.5
м до лінії розділової смуги зустрічних потоків руху, яка не була визначена в
натурі на самому перехресті.

Але і тут Пастернак
допустив службовий підлог – місце зіткнення ТЗ, яке було встановлене членами
СОГ і нанесене на схему пригоди Дроздовим, про що підписав А. Борківський –
Постернак називає «центром осипу». Мало того, на схемі до протоколу з виконання
моєї заяви до МВС, Пастернак проставляє
фальшивий запис, що до «місця осипу», згідно схеми Дроздова, віддаль від
бортового каменя сягає 11.5 м, а віддаль від того ж бортового каменя до місця
зіткнення, за визначенням А. Борківського по бамперу І. Васильченко та
інтеркулеру від його автомобіля, розташованих біля лівого переднього колеса його автомобіля, становить 16 метрів (усі ці деталі прекрасно
видні на крадених з матеріалів справи фото-та відеоматеріалах, які було
віднайдено слідством під натиском захисту).

До матеріалів заяви я
додаю реальну схему перехрестя (т. 1, ст.50 дод.), а Пастернак проводив слідчу
дію на перехресті, а не схемою Дроздова у себе у кабінеті, бо я сам з ним
виїздив туди декілька разів і ми разом проводили вимірювання, з якої прекрасно
видно, що при застосуванні вимірювань, проставлених на схемі Дроздова, місце
зіткнення за А. Борківським дійсно сягає 16 м. А от місце зіткнення за
визначенням членів СОГ і самочинно обізваним Пастернаком – «центром осипу» —
сягає 13 метрів.

Це не є арифметичною
помилкою, а умислом Пастернака на спотворення місця злочину на користь І.
Васильченко. Указані вище вимірювання Пастернак вказав і у протоколі, а от
загальну ширину перехрестя у 22 м, складаючи цифри ширини проїзної частини
перехрестя з боку руху Васильченко та ширину проїзної частини з боку руху
Борківського, з урахуванням ширини розділової смуги, яка звузилася з 2 м до 1
м, Пастернак згодом проставить на схемі розміром 24.4 м – протоколі не вказано
і за це поняті не розписувалися.

Загальну ширину перехрестя
у місці зіткнення ТЗ Пастернак вимірював зі мною і ми встановили її у 22 метри.
Про направлення моєї заяви до МВС у Подільський РУ мене поінформували з УДАІ
Києва, і я контролював її виконання.

Пастернак 16.01.2007
року провів додаткову перевірку моєї заяви і слідчим шляхом встановив наявність
дорожнього знаку 5.16 з організації проїзду перехрестя обома учасниками ДТП.
Цього ж таки 16.01.2007 року Пастернак отримав у керівництва КК «Київавтодор»
схему з організації безпеки руху по вул. Набережно-Рибальській з урахування
перехрестя, де трапилася подія. На схемі є як названі дорожні знаки 5.16, так і
вказівні знаки з назвами вулиць, які підходять до перехрестя та розміри
проїзної частини з боку руху Васильченко.

Маючи такі процесуальні
документи, та щоб уникнути їхнє застосування на користь А.Борківського, матеріали
перевірки розкидають по матеріалах справа (т. 1, ст. 108-111) і ніколи слідчі
та експерти не застосовуватимуть.

Щоб придати своїй
фальшивці з визначенням місця зіткнення ТЗ як «центром осипу» та місцем його
розташування від бортового каменя з боку руху І. Васильченко для фальшування
(вчинення службового підлогу шляхом зловживання владою), як і визначенням
загальної ширини перехрестя у 24.4 м та іншої фальсифікації обстановки в місці
події, Пастернак вступає у злочинний зговір із Дроздовим. До цього часу кожен
із них уже вчинив службові злочини шляхом внесення в офіційні документи
завідомо неправдивих даних, про що сказано вище і про це прекрасно знав
диригент злочину проти А. Борківського для порятунку від відповідальності І.
Васильченко.

У матеріалах справи є
протокол допиту Пастернаком інспектора УДАІ Дроздова від 3 лютого 2007 року, який, виходячи з
аналізу наявних в матеріалах справи документів, був виготовлений після
проведення експертом Шкуровим 14.04.2007 року експертизи. І ця необхідність для
Пастернака з виготовлення фальшивого протоколу допиту Дроздова і схеми до нього
та фальшивого протоколу слідчої дії з Дроздовим і схеми до нього полягає у
тому, що експерт Шкуров, для створення фальшивого місця зіткнення ТЗ за
вказівкою І. Васильченко, змушений був як скоротити її автомобіль на 0.6 м, так
і перемістити його на 0.6 м у бік смуги руху І. Васильченко.

Доказом такої фальсифікації Пастернаком і Шкуровим
процесуальних документів після виконання Шкуровим замовленої експертизи на
користь Васильченко є те, що ні у вихідних даних Пастернака, за погодженням
начальником СВ Подільського РУ ГУ Мамкою
Г.М., до НДЕКЦ із замовлення експертизи, ні у самому тексті експертизи жодним
словом про них не йдеться.

Пастернаку потрібно було виправдати своє самочинне
визначення місця зіткнення ТЗ як «центр осипу» з метою уникнути визначення
експертом об’єктивно встановленого членами СОГ місця зіткнення ТЗ та визначення
ним самочинно ширину проїзної частини перехрестя у 24.4 м, збільшивши його на
2.4 м, так і виправдати причину перенесення експертом
Шкуровим місця кінцевого розташування автомобіля Васильченко за 0.6 м від
визначеного на схемі Дроздова, що підтверджується підписами понятих та А.
Борківського.

Прокуратура м. Києва,
отримавши від нас докази фальсифікації проти А. Борківського процесуальних
матеріалів кримінальної справи, 22.06.2007 року скасовує постанову про
порушення стосовно нього кримінальної справи та дає письмові вказівки,які є
обов’язковими для виконання.

До грудня 2008 року
вказівки прокуратури не виконуються і справу передають у ГСУ, яка поступає для
виконання ст.сл. Є.В. Тетеруком. Першою слідчою дією Тетерука є протоколи
допиту експертів КНДІСЕ Борщевського та
Остапенка (т. 1, ст. 58-62 дод.), які виконували експертне дослідження за нашим
замовленням і спростували експертний висновок експерта НДЕКЦ Шкурова (т.1 ст.
53-57 дод.). Таким чином наш експертний висновок набув статусу експертизи, але
він утаємничується у своїй доказовій базі з боку захисту, яка має однакову
доказову силу за рішенням ЄС з Прав людини (т. 1, ст. 33-35 дод.).

Окрім цього, ми надаємо в
прокуратуру Києва, а вона – у свою чергу – до
СУ ГУ МВС України в м. Києві проектну схему будівництва перехрестя, де
трапилася ДТП, та організації безпеки руху (т.1, ст. 63 дод.). Але і вона не
буде використаною слідством та експертами з проведення експертиз на замовлення
слідчих, хоча слідчий СУ ГУ Києва Пурлінський вказує, що Борківський надав
слідству докази своєї невинуватості (т. 2 ст. 109-113 дод). Усе це доводить
замовлення злочину проти А. Борківського, що доводить збирання Пастернаком
відповідних документа проти А. Борківського задовго до проведення будь-яких
експертиз (т 1, ст. 121-123 дод.).

Аналогічно повів себе і
ст. сл. Тетерук, який лише 17.12.2008 року отримав на виконання справу (т. 2,
ст. 55 дод), і задовго до призначення експертиз та виконання вказівок
прокуратури, 23 січня 2009 року розпочав збирати проти А. Борківського
матеріали як проти злочинця (т. 2, ст. 56-64 дод.).

Ст. сл. Тетерук
25.05.2009 року порушив кримінальну справу на тих же незаконних підставах і на
замовлення тих же осіб, як це свого часу вчинив слідчий Пастернак. Він, як і
Пастернак, застосовує для проведення експертиз не реальні документи і без
застосування відео- та фото документів з місця ДТП, а винятково не
процесуальну, цілком сфальшовану, схему пригоди, яку виконала не процесуальна
особа – Дроздов. Усі свої доводи Тетерук будує винятково на суб’єктивних
доказах – свідченнях Васильченко та її подруги Дідківської і колишнього свого
начальника – Луценка.

Неймовірно, але факт – А. Борківського звинувачують у
порушенні п. 10.1 ПДР у той час як він діяв у відповідності до п. 10.11 ПДР,
який забороняє виконувати п. 10.1 під час заторів на проїзній частині, у той
час як Васильченко грубо порушує п. 10.5 ПДР України. Але слідчий Тетерук
мовчить про п. 10.5 та п. 10.11 ПДР, як не вказує і про наявність дорожнього
знаку 5.16 з організації проїзду перехресті у три ряди в обох напрямках
зустрічного Васильченко та Борківському руху.

Ми оскаржили постанову Тетерука про порушення
кримінальної справи проти Борківського, але суд залишив нашу скаргу без
задоволення, вказавши що вона не є доказом вини Борківського, а є лише
підставою для проведення слідства та можливості прийняти участь у слідчих діях
для свого захисту ( т. 2, ст. 2-26 дод). Але Тетерук навіть і не думав вчиняти
слідчих дій, бо таємно склепав сфальшовану кримінальну справу проти А.
Борківського на виконання замовлення зв’язків Васильченко.

Я, як і у перший раз у випадку із Пастернаком,
25.05.2009 року оскаржив дію Тетерука до Міністра Ю. Луценка. Але будь-якої відповіді
не отримав, як і не спромігся потрапити на його особистий прийом у його
прийомні дні.

Тоді я звернувся з позовом до Окружного апеляційного
суду з вимогою спонукати Міністра Луценка прийняти мене у його прийомні дні.
Ось тут і розкрився службовий злочин не лише Луценка, а й Коляди, Клімова та
Вакуленка. Представник Луценка надав у суд документи про удаваний прийом мене
Колядою, як заступником Міністра та першим заступником Міністра Клюєвим (т. 2
ст. 37-40 та 44 дод). з доданих суду документів видно, що Клюєв доручає Коляді розглянути мою заяву на
ім’я Міністра Луценка від 25.05.2009 року. Але Коляда, замість виконання
вказівки Клюєва, разом із своїми
підлеглими Клімовим та Вакуленком підписують завідомо сфальшований висновок,
без проведення перевірки викладених у моїй заяві фактів, та стверджують, що факти, мовляв, не підтвердились. Для
сущої важливості з показухою суду, названі особи переписують кримінальну справу
і тільки. Що сфальшували, те і написали(т. 2, ст. 45-50 дод.).

Суд, відмовляючи мені у вимозі щодо прийому Міністром
Луценком, все ж встановлює, що відповідач не надав суду доказів надання мені
відповіді на заяву до Міністра (т. 2. ст. 41-43).

Розуміючи
зумовленість фальсифікації проти нього, А. Борківський звертається із завами до
народного депутата О. Черноморова, вказуючи про крадіжку слідчими із матеріалів
кримінальної справи відео- та фото матеріалів з фіксації місця злочину, що
унеможливлює проведенню об’єктивних експертиз, порушення норм права при
оформленні ДТП як місця злочину та сприяння працівниками міліції втечі
Васильченко без проведення належного медичного огляду та без підписання нею
протоколу та схеми з оформлення ДТП для подальшої фальсифікації доказів на свою
користь тощо.

Шахрайство названих службових
осіб, що вказує на його службовий злочин, є:

1. документи з перевірки вул. Набережно-Рибальської
на початку перехрестя (ст. 53-57 дод), за якими вона становить 24.0 м, а не
сфальшовані слідчим Пастераком 24.9 за схемою Дроздова, виконаною за 50 м до
перехрестя. Пастернак вчиняв це свідомо, оскільки володів достатньою
документальною інформацією про звуження вулиці від 26 м до 24 м (про що сказано
вище).

2. Висновок експертів КНДІСЕ, за яким місце
зіткнення ТЗ, за схемою Дроздова, відбулося
на віддалі 12.8 м при врахуванні ширини вул. Набережно-Рибальської у
24.9 м. Що змістило місце зіткнення у бік руху Васильченко ( ст. 58-64 дод.).

3. Методичні рекомендації фахівців центру МВС з
визначення радіуса повороту (ст. 65-70 дод.).

4. Методичні посібники, на які посилається
експерт Шкуров в обґрунтування свого фальшивого експертного висновку (службовий
підлог). Така фальшивка експерта стала можливою тому, що ніхто не міг отримати
доступу до цієї літератури, яку було узаконено Мінюстом лише у 2010 році під моїм
персональним тиском. Але і після цього в ДНДЕКЦ мені відмовили у наданні цієї
літератури для встановлення достовірності висновку Шкурова, знаючи про його
фальсифікацію. Мені було важко, але я дістав цю літературу і ділюся нею з
прокуратурою (ст. 71-92 дод.).

5. Інтерв’ю начальника ДНДЕКЦ, начальник
Дроздова, у якому він посилається на К. Жерандо, експерта по ДТП при ООН (ст. 93-94 дод.), та методику з розслідування
ДТП, розроблену вченими Львівського державного університету та їхні висновки на
мій запит (ст. 95-99 дод.).

Враховуючи наведене,
прошу притягнути до кримінальної відповідальності Міністра внутрішніх справ
України Юрія Віталійовича Луценка,
заступника Міністра-начальника ГСУ МВС України Петра Коляду, начальника
управління ГСУ Вакуленка, начальника відділу ГСУ та ст.. слідчого ГСУ Євгена Вікторовича Тетерука за вчинення ними
групового злочину проти мого сина, який
інкримінується ст.ст. 364 ч. 3, 365, 366 КК України.

Додаток: на 500 стор.

В. Борківський