Захоплені в Україні будівлі мають бути звільнені, перекриті вулиці — розчищені, незаконні збройні формування — роззброєні, а українські протестувальники — амністовані. Виняток — ті, хто скоїв тяжкий злочин. Центральна влада здійснює прозору конституційну реформу. Так Україна, Євросоюз, США й Росія планують вирішити українську кризу. Про це домовилися на зустрічі в Женеві 17 квітня. Засідали понад 7 год. У підсумку підписали спільну заяву, пише gazeta.ua.

Віктор Небоженко, 61 рік, політолог:

— У переговорах російська позиція була сильнішою, бо вони захопили територію, й досі існує загроза продовження їхнього вторгнення. Але Росія не висувала своїх вимог. Виходить, визнає себе конфліктною стороною. Це її колосальний програш. Показово, що під час женевських переговорів Путін виступав у прямому телеефірі. Він був не такий агресивний, як зазвичай. Чомусь говорив про український та російський світ, згадував про дружбу. Хоч і назвав українські Південь та Схід територією Росії, але показав, що не готовий до подальшого вторгнення. Інакше знайшов би жорстокіші слова для майбутньої жертви. Захід і далі тиснутиме на Росію. У нього більше ресурсів для санкцій, аніж у Кремля — для продовження війни. Америка на багато років зайняла позицію арбітра — мирить Україну та Росію. Це велика перемога Барака Обами. США нас не кинуть сам-на-сам із росіянами. Попри підписані декларативні документи, Штати все одно застосують третій пакет санкцій проти РФ. Це буде приниження росіян та Путіна. Він відчуває політичний дискомфорт через утиски його оточення. Єдине, в чому Росія мала перевагу, — це те, що під час зустрічі нічого не було сказано про Крим. Проблему півострова відклали на завтра.

Тарас Чорновіл, 49 років, колишній народний депутат:

— Зустріч у Женеві не стала серйозним успіхом для України. Які зобов’язання тепер має Росія? Що вона не діятиме агресивно на українській території. Але вони і так заявляють, що того не роблять. Мовляв, немає тут їхніх військових. У контексті цих переговорів Росію не можна прив’язати до пункту про звільнення захоплених приміщень. Вони ж кажуть, що це внутрішня справа України. Я не розумію, чому наша позиція виявилася недостатньо сильна. Напередодні виконувач обов’язків міністра закордонних справ Дещиця дав зрозуміти, що ми їдемо до Женеви добре підготовлені. Мали надати факти участі Російської Федерації та її армії в агресії проти України. Йдеться про затриманих диверсантів, шпигунів. На цьому тлі ситуація виглядала б інакше. Однак силові структури не забезпечили нашу делегацію матеріалами, або ті виявилися не зовсім адекватні. Країна, яка себе не захищає, а лише сподівається на чиюсь допомогу, не має права на підтримку. Світ від України утомиться. Скільки можна чекати від нас якихось дій? Чому Європа зараз мусить зазнавати величезних економічних збитків через протидію Росії, якщо Україна й кроку не хоче зробити в цьому напрямі? У нас єдиний вихід — негайно розпочати антитерористичну операцію. Вона ще не тривала жодної секунди. Спробували захистити військові частини у Краматорську та Маріуполі. Це — не антитерористична операція, а статутні дії, потрібні для захисту військових об’єктів.