Те, що переговори в Женеві щодо деескалації ситуації в Україні, в яких брали участь Росія, Україна, ЄС та США затягнулися вчора на багато годин, налаштовувало на позитивний лад. Якщо сторони дійсно мали бажання домовитися, міг бути досягнутий якийсь компроміс. Кінцеві домовленості дехто вже встиг назвати капітуляцією нашої країни та здачею нас Заходом, дехто – хоч якоюсь можливістю перепочинку в нинішній складній ситуації. Великого оптимізму не чутно, а Барак Обама навіть висловив сумнів, що Росія дотримається зобов’язань, що взяла на себе. В схожому дусі висловився і український прем’єр Арсеній Яценюк, передає Главком.

«Всі незаконні збройні формування мають бути роззброєні, всі незаконно зайняті будівлі повинні бути повернуті легітимним власникам. Всі окуповані вулиці, площі та інші публічні місця, у всіх містах України, повинні бути звільнені. Повинна бути здійснена амністія всіх протестувальників, за винятком тих, хто скоїв тяжкі злочини», – такі домовленості озвучив вчора на прес-конференції після багаточасових перемовин голова російського МЗС Сергій Лавров. Проблема в тому, що з тексту заяви незрозуміло, що має виконати саме Росія, яка не визнає своєї причетності до провокацій на Південному Сході. А сепаратисти, які захопили будівлі, як виявилося, не проявляють бажання їх звільняти, незважаючи на Женевські домовленості, вимагаючи відставки київської влади.

Екс-міністр закордонних справ народний депутат від «Батьківщини» Борис Тарасюк впевнений, що вірити обіцянкам Кремля не можна і вважає, що незабаром доведеться скликати Женеву-2.

Багато хто називає Женевські домовленості перемогою російської дипломатії і провалом української. Ви теж так вважаєте?

Я вважаю, що це нічия не перемога. Важливий сам факт того, що Росія відкинула свої твердження про нелегітимність української влади і сіла з нею за стіл переговорів. Те, що Женевська заява сама по собі є розмитою і неконкретною – цілком зрозуміло, тому що це компроміс. Там немає ні російської позиції, ні української, ні українсько-американсько-єесівської, і не можна було її очікувати. Якщо ми очікували засудження Росії в цій заяві, то підпису російського представника там би просто не було. Але за великим рахунком я дуже скептично ставлюсь до самої заяви, тому що сама вона нічого не дасть і треба дивитися, як будуть діяти росіяни. Якщо вони почнуть відповідно до заяви відкликати свої диверсійні групи, давати команди на розброєння – це одна справа, якщо ж все залишиться так, як є, і в Донецьку будуть вимагати відставки української влади, це несерйозно.

Так Росія не визнає, що це їхні диверсійні групи.

Політика Росії базується на брехні на державному рівні, і це вчора підтвердив сам Путін, коли визнав, що в Криму були російські військові, хоча до цього категорично це заперечував. Сьогодні він заявляє, що немає російських військових в південно-східних регіонах, а прийде час і він зізнається, що вони були. Тому вірити Росії не можна.

Коли почнеться якийсь наступний етап перемовин? Навряд чи цим все завершиться.

Прогнозую, що якщо Росія не виявить політичної волі і не почне діяти в позитивному ключі, це може бути підставою до застосування чергових санкцій з боку США і Європейського союзу. Росія і надалі буде продовжувати свої підривні дії, і сама Женевська заява буде перекреслена.

В Женевській заяві сказано, що треба звільнити не тільки владні приміщення, а й вулиці. По такій логіці Майдан теж має бути звільнений?

Ніхто не уточнював, але очевидно, що з букви і духу цієї заяви випливає, що все повинно бути звільнено, в тому числі і Майдан.

Наскільки ви вірите в сценарій, що дестабілізація в Україні, яку роздмухує Росія, може перекинутися на Європу? Бо ми бачимо, як європейські країни укріплюють кордони і готуються до можливих бойових дій.

Це вірогідно в одному малоймовірному варіанті, коли Росія повністю окупує територію Україні і підійде до кордонів ЄС і НАТО.

Для вас зараз зрозуміла конкретна мета Росії? Чи вона в Кремлі постійно змінюється в залежності від ситуації?

Мета Росії – зробити непривабливим потяг до демократії і покарати тих, хто наважився цю демократію відновити. В який спосіб Росія буде реалізовувати цю мету поки що важко сказати. На прикладі Криму ми можемо здогадатись, що ставка робиться на військову силу, але з огляду на міжнародну реакцію навряд чи Росія наважиться поширити те ж саме на всю територію України. Отже, ми будемо мати справу з продовженням сепаратистських підривних акцій, в яких буде активно брати участь Росія. І після чергового загострення, думаю, ми можемо очікувати Женеву-2.

Але ж це не може продовжуватися вічно.

Звичайно, ні. Все залежить від ступеню безшабашності російського президента.

Наскільки, на вашу думку, Захід адекватно реагує на дії Росії?

Дії демократичного світу не є адекватними тій загрозі, яку становить агресивна Росія. Треба було повторити бодай те, що вони робили по відношенню до Грузії в серпні 2002-го року – доставка військово-транспортною авіацією США гуманітарних вантажів, встановлення на рейді поблизу грузинських берегів американського військового корабля. От такі дії можуть вважатися адекватними.

Зараз нам обіцяють допомогти з харчуванням солдат, бронежилетами…

Це несерйозно, ще б памперси нам запропонували. У нас голоду, слава Богу, немає в країні і не передбачається.

Ви відмовилися від віце-прем’єрства в цьому уряді і зараз коментуєте його дії зі сторони. Чи не жалкуєте про це?

Я ж не новачок в уряді і знаю, що чого варте. Віце-прем’єр не може реально впливати на ситуацію в ввіреному йому секторі. Віце-прем’єр – це людина, яка має кабінет, 4–5 помічників і все. Я не збираюся бути весільним генералом.